Після "референдуму" в окупований Мелітополь, як і в інші захоплені українські міста, потягнулася низка російських чиновників різного рівня.
Раз у раз місцеві гауляйтери влаштовують прийоми високопоставленим управлінцям із країни-агресора. А дрібніші сошки влаштовують доставку гуманітарки та організовують різні патріотичні заходи.
Про те, чому їм доводиться їздити в "нові регіони" і як ці поїздки змінили їхню свідомість, розповіла для RTVI журналістка Катерина Винокурова.
До 24 лютого 2022 року поїздки в ДНР і ЛНР будь-яких людей, які офіційно працюють на російську владу, були радше екзотикою і вважалися долею патріотичних романтиків. Уже в березні ситуація почала змінюватися.
Варто зауважити, що багато знайомих автора, які в підсумку поїхали в незаплановані відрядження на нові території, до цих поїздок ставилися до СВО куди менш лояльно, ніж після них.
Приміром, у перший тиждень війни один із них називав рішення Путіна не інакше, як "катастрофою", однак після повернення з "нових регіонів" серйозно переглянув свої погляди і почав активно її підтримувати, зокрема в приватних розмовах.
- Раз вплуталися, треба вигравати, інакше нам кінець.
- Я говорив там із людьми, які роками жили під обстрілами. Це не з Москви переживати за відхід IKEA, там реальне життя.
- Там наші військові. Вони бачили загибель своїх товаришів, якщо ми відступимо, вони не зрозуміють.
Ці три варіанти відповіді - найпопулярніші в політичному істеблішменті після повернення з обов'язкових або добровільних відряджень.
Фактично такі поїздки стали обов'язковим елементом "перепрошивки" політичних еліт, зокрема, "перепрошивки" ідеологічної.
Змінювалися не тільки публікації в соцмережах, а й сам політичний стиль: наприклад, чиновники стали публікувати свої фото в одязі кольору хакі, у моду увійшли захоплення стріляниною і походами.
Крім робочих відряджень, важливим елементом перебудови суспільства на патріотичний лад стало повсюдне залучення тих же депутатів і чиновників до волонтерської діяльності та збору гуманітарної допомоги. Водночас самодіяльність не заохочувалася: при кожній парламентській партії були створені центри допомоги новим регіонам або фронту.
Депутати звітували про поїздки на ці території, що, з одного боку, демонструвало їхню лояльність до спільного курсу і готовність ніколи більше не відвідувати країни Євросоюзу, з іншого боку, як вважається, мало працювати на збільшення їхнього рейтингу.
Змінилися і відносини джерел із журналістами. Чиновники і політологи більше не підтримують контактів з незалежними ЗМІ, які в більшості визнані іноагентами. Зокрема, щоб убезпечити самих себе і не проконсультувати ненароком ворога, що загрожує порушенням справи за державну зраду.
Говорячи про зміни в настрої еліт, необхідно підняти й тему санкцій. Якщо до 2022 року обмеження були точковими, і люди намагалися їх за можливості уникати, коли це явище стало масовим (як іноагентство), воно перестало викликати страх. Ба більше, скоріше приносило розуміння, що тим, хто потрапив під санкції, можливі збитки якось компенсують.
Нарешті, минулі два роки призвели до втрати відвертості, якою і без того в політичному істеблішменті не зловживали. Якщо раніше люди в приватному листуванні дозволяли собі доволі нелояльні зауваження на адресу влади, то після початку війни в політичних колах стали виходити з того, що все листування читається, а всі розмови прослуховуються. Нелояльну репліку можна тепер почути тільки в кафе на околицях Москви і тільки під час особистої зустрічі, із суворою забороною на публікацію і навіть натяки.
Як бачимо, на третьому році війни в Росії не тільки опускається залізна завіса, а й відбувається трансформація суспільної свідомості. На жаль, не в кращий бік. На жаль, вплив пропаганди чинить катастрофічний вплив не тільки на росіян, а й на жителів захопленого Мелітополя, змушуючи їх змиритися з окупацією і сприймати те, що відбувається, як якусь норму...