Загарбники зі шкіри геть лізуть, щоб показати, як українці в Мелітополі та на інших окупованих територіях раді приходу росії. І водночас рашисти всіляко намагаються приховати інформацію про протестні настрої та місцевий спротив.
Одним із найяскравіших представників Сил опору в Україні є жіночий рух "Зла Мавка". Партизанки влаштовують акції в усіх великих окупованих містах. Але зародився рух у Мелітополі - через рік після початку повномасштабного вторгнення.
"Важливі історії" поспілкувалися з однією із засновниць "Мавок" про те, наскільки небезпечно жінкам жити в окупованому населеному пункті, як вдається проводити акції в умовах практично тотального контролю і чому партизанки не ліквідують рашистів.
"Життя застигло і перетворилося на день бабака"
З перших днів вторгнення Мелітополя дівчина разом зі своїми знайомими виходила на проукраїнські мітинги - місцеві жителі вірили, що зможуть прогнати загарбників, що окупація ненадовго.
"Після визволення Херсона ми щодня думали: "Може, завтра і нас звільнять?". Багато хто в місті намагався робити якісь акції, малювали дуже багато: прапори України скрізь були на вулицях, написи "Слава Україні!", проукраїнські листівки".
Але незабаром лещата "русского мира" стали стискатися ще сильніше - почалися обшуки, неугодних мелітопольців викрадали і кидали "на підвал".
"Десь близько першої річниці окупації почало приходити відчуття, що це надовго. Життя застигло і перетворилося на день бабака. Протест пішов у підпілля".
Вона каже, що жити в окупації важко, але для жінок це небезпечно подвійно. Військові рф поводяться, як королі життя, можуть творити, що захочуть. Вони багато п'ють, чіпляються до дівчат на вулиці, можуть за руку схопити і потягнути кудись.
"Пам'ятаю, був випадок, коли машина з військовими гнала вулицею, побачивши дівчину, вони різко загальмували, і озброєні солдати почали їй кричати: "Давай сюди, малятко". У цієї дівчини немає вибору, як у будь-якої з нас. Ніколи не знаєш, як люди зі зброєю відреагують на відмову познайомитися. Доводиться підходити і сподіватися, що вдасться уникнути поїздки з військовими".
Що сталося з тією дівчиною далі, вона не знає. Якби я залишилася дивитися, могла викликати підозру. А привертати до себе увагу окупантів страшно, каже партизанка.
"За відчуттями, десь половина мешканок Мелітополя тепер виходять на вулицю в максимально непримітному вигляді. Я вже забула, що таке гарно одягатися і фарбуватися - не хочу привертати їхню увагу. Навіть не пам'ятаю, коли я востаннє одягала сукню і йшла гуляти містом".
"У кожної накопичилося багато злості"
Рух "Зла Мавка" відважні мелітопольські дівчата придумали, сидячи на кухні напередодні першої річниці початку повномасштабної війни.
"У кожної накопичилося багато злості. Просто уживатися з таким свавіллям ми більше не могли. І якось ми прийшли до думки, що було б класно зробити жіночий спротив. А чому ні? На той час окупанти не очікували, що підпільний рух може бути жіночим, вони перевіряли переважно чоловіків. А нам, дівчатам, багато чого хотілося до них донести".
Розпочалася весна і на той момент ще майбутні партизанки були впевнені, що на 8 Березня російські солдати ходитимуть Мелітополем і даруватимуть жінкам тюльпани. Тоді вони придумали листівку: "Не хочу квітів! Хочу мою Україну!" і розклеїли їх по місту.
Що довше тривала окупація Мелітополя, то режим у місті ставав дедалі жорсткішим. Рашисти почали прослуховувати телефони, на кожному стовпі з'явилися камери спостереження, у місті розвинули систему донощиків. Клеїти листівки стало надто небезпечно, тож "Мавкам" довелося вигадувати альтернативні методи протесту.
"Ми почали робити фальшиві рублі. Думка в нас така: по-перше, їх легше поширювати, по-друге, жоден окупант не зможе спокійно пройти повз гроші".
Партизанка-художниця зробила п'ятдесятирублеву купюру, яка здалеку має дуже натуральний вигляд - на ній намальовано українську мавку з тризубом і написано: "Это вам не россия, вы в Украине".
"На 10 років окупації Криму ми зробили свій дизайн 200-рублевої купюри, де і так зображений Крим - тут сам бог велів просто. Написали на одному боці "Крим - це Україна", а на іншому намалювали потопаючий російський корабель. Дуже багато дівчат надсилали фотографії з різних міст Криму з цими купюрами, за нашим прикладом розкладали їх по місту".
"Воно горить - і тобі прям легше стає"
Рашисти занурили мелітопольців в інформаційний вакуум. І якщо хтось із молоді ще може читати українські новини в інтернеті, то старше покоління залишилося сам на сам із російським телебаченням: Перший канал, другий, НТВ. Загарбники намагаються навіяти, що жителі окупованих територій не потрібні Україні, що "росія тут назавжди".
Щоб не дати людям потонути в пропаганді, "Мавки" придумали робити щотижневу газету.
"Ми збираємо українські новини, залишаємо вижимку найважливішого і тезисно пишемо, що відбувається насправді. Спеціально беремо хороші новини, які підтримають людей, допоможуть їм зрозуміти, що за "стіною" (так Мавка називає кордон окупованої території. - Прим. ред.) ніхто не забув нас, що за нас борються. Газети-листівки ми розкладаємо по поштових скриньках, кладемо під двері, залишаємо на видних місцях у під'їздах і загортаємо їх у російські газети, щоб залишати на лавочках".
Але, крім інформаційних акцій, "Мавки" також регулярно влаштовують неприємні сюрпризи самим окупантам. Наприклад, періодично "чаклують" на своїй кухні.
"У нас є прекрасна учасниця, яка робить такий паршивий самогон, який ще пошукати треба, з кінською дозою проносного. Це її особистий рецепт. На самому початку окупації, коли тільки ввели сухий закон, а військові дуже хотіли випити, ми не могли їм не допомогти. Вони нап'ються нашим варивом, засинають, а потім починається шоу імені помсти мавок".
Періодично "Мавки" також печуть булочки з сосисками з таким же секретним інгредієнтом. Усі ці подаруночки вони передають як "подяку" від жителів міста.
"Нас постійно запитують, чому ми тоді їх не вбиваємо. По-перше, це робота для ЗСУ. Нехай кожен робить свою роботу. По-друге, ми вирішили, що проносне - це якраз те, на що вони гідні. Нам дуже сподобався слоган, який ми придумали: "Мавка дасть окупантам просратися!"".
Також "Мавки" не втрачають можливості піддати вогню триколори, якими обвішане окуповане місто. Цю акцію українські патріотки назвали "Операція "Катарсис"".
"Ми навіть самі не думали, як сильно будемо від цього кайфувати. Воно горить - і тобі прям легше стає. Спочатку ми зняли один прапор, відвезли його в непримітне місце і спалили на камеру, щоб було неможливо визначити, де це зроблено. Виклали все це в себе. Потім нам почали надсилати відео з інших міст із палаючими прапорами".
Оскільки окуповані міста обвішані сотнями камер, ця акція не настільки масова. Зняти триколор, не привертаючи уваги ворога, вкрай важко.
"У нас є вулиця, там кілька флагштоків високі, вони поспіль стоять уздовж дороги, там, природно, ці ганчірки висять. Туди ми ніяк не дотягнемося, не привертаючи уваги, але кожна з нас чекає на день, коли солдати ЗСУ підсадять нас і ми зможемо їх зняти та спалити".
"Вони твердять, що шукають нас"
Спочатку рашисти вперто робили вигляд, що партизанок не існує. Потім у своїх пабліках вони розпочали "боротьбу з фейками": брали фотографію з листівкою "Мавок" на вулиці й писали, що це Київ, що нічого такого під їхнім контролем не відбувається. У відповідь же люди почали їм масово писати в коментарях, які це вулиці в Мелітополі.
"Робити вигляд, що ніяких партизанок немає, стало безглуздо, і вони почали писати, що є такі "ждуніхи", якщо побачите, що вони щось у місті роблять, фотографуйте, надсилайте нам усю інформацію. Вони твердять, що шукають нас".
"Мавок" постійно намагаються атакувати онлайн: були спроби зламати акаунти, перешкодити роботі бота. Також рашисти пишуть на їхню адресу погрози: "Ви свині хохляцькі, валіть звідси".
"Ми не збираємося доставляти їм задоволення думати, що нам страшно. До того ж ми за ними теж стежимо. Ми просимо дівчаток у всіх містах повідомляти нам будь-яку інформацію про дії окупантів. Знаючи про їхні переміщення, ми зможемо попередити людей".
"Нас ніби посадили в машину часу"
Окупанти всіма силами намагаються створити видимість "мирного життя" в Мелітополі. Тільки от живуть добре тут лише росіяни, які понаїхали, або ж місцеві зрадники. Незгодних із режимом рашисти продовжують викрадати і катувати. Загарбники тепер не гальмують людей на вулицях, зате стеження посилилося в рази.
"Іноді в мене таке відчуття, що весь світ продовжує жити, йде вперед, а нас ніби посадили в машину часу, і ми повертаємося в Радянський Союз. Усі продукти завезені паршиві й коштують дорого, одяг продається на стихійних ринках, там один ширвжиток, скрізь пропаганда, люди залякані, свободи слова більше немає. Життя в місті зайняте окупантами, все моє дозвілля проходить у квартирі, як і більшості мелітопольців. Я намагаюся виходити з дому тільки за необхідності".
До так званих виборів відважні українки теж готуються відповідально. До нещодавнього фейкового волевиявлення партизанки зробили "екзитпол Мавки": написали на листівці "Вибори, вибори, кандидати..." - і після цього купа рядків, куди кожен міг написати що завгодно.
"Ми розкидали ці папірці по місту. На жаль, нам небагато вдалося зібрати, дуже багато листівок знищили, але за нашими результатами все одно видно, що людям щось дуже сильно не подобається в окупації".
"Ми тут і ми продовжуємо боротися"
Одна із засновниць "Злої Мавки" розповідає, що зараз акціями "на землі" займаються понад сотня дівчат, але сам рух значно більший.
"Для багатьох це не тільки про боротьбу, а й про можливість висловитися: якщо хтось боїться листівку повісити, може нам написати для проєкту "Щоденники Мавок" - там ми збираємо анонімні історії дівчат про окупацію і показуємо людям, як ми живемо".
Незважаючи на всі ризики, жіночий партизанський рух продовжує зростати. Цієї зими він поповнився мешканками Луганська та Донецька. Але найбільшим відкриттям для "Мавок" став опір у Криму. Вони були впевнені, що після стількох років в окупації люди там уже не зможуть чинити опір, але їм написала така величезна кількість дівчат звідти.
"Ми боремося з окупантами на нашому жіночому локомотиві зі злості та сарказму. Ми займаємося боротьбою, але робимо це з жартами - з гумором воно завжди легше. Мені здається, що це дійсно людям в окупації зараз потрібно. Коли нас звільнять, ми всі вийдемо на світло і знімемо маски. Думаю, у всіх буде шок. Ви ніколи б не подумали, зустрівши цю жінку, що вона може тирити російські прапори і палити їх у себе у дворі. Мені дуже хочеться передати привіт усім, хто за "стіною" і сказати: агов, ми тут і ми продовжуємо боротися!".