Волонтера з РФ Олександра Демиденка, який допоміг виїхати з окупації сотням мелітопольців, затримали кадирівці на пропускному пункті Колотилівка, коли перевозив онкохвору жінку. Його побили, стріляли по ногах, погрожували при ньому жорстоко групою зґвалтувати жінку. Аби втекти від "Ахматовців" Олександр навіть на ходу вистрибнув з автомобіля під колеса вантажівки. Після півроку в СІЗО він нібито наклав на себе руки, але його син спростовує офіційну версію слідства. Адже лише 4 квітня, за день до смерті, Демиденку старшому висунули обвинувачення в держзраді. Раніше його звинувачували лише в незаконному зберіганні зброї. Про це та багато інших нестиковок розповів син загиблого волонтера.
Нагадаємо, на початку квітня в СІЗО в Бєлгородській області загинув волонтер Олександр Демиденко, який допомагав українським біженцям, зокрема з окупованого Мелітополя. ФСВП повідомила, що його виявили в камері з раною на лівому передпліччі - Демиденко нібито порізав собі вени.
З весни 2022 року Демиденко займався тим, що допомагав тим, хто втік від війни. Він надав безкоштовний нічліг і транспорт понад 900 українцям. У жовтні 2023 року Демиденка спочатку заарештували на 10 діб за "розпивання алкогольних напоїв", потім провели обшук і порушили кримінальну справу про "незаконний обіг зброї". За словами сина Олександра Демиденка, Олега, 4 квітня його батькові висунули обвинувачення в держзраді, а 5 квітня він загинув. Спочатку Олег Демиденко теж схилявся до версії про те, що його батько скоїв суїцид, але зараз сумнівається в ній.
Редактор російського видання "Первый отдел" Максим Заговора дізнався у Демиденка молодшого, чому.
- Ви перебуваєте в Чехії і не змогли приїхати на похорон батька. А хто зміг?
- Брат із дружиною батька забрали тіло разом із волонтерками, які допомагали батькові, поки він був у СІЗО: носили передачі, листувалися з ним. Вони забрали тіло і привезли його в той хутір, де він жив, і де, власне, зупинялися всі біженці з України, яким батько допомагав. Там встигли пожити чоловік 200. Постояли там із катафалком, а потім поїхали в Олексіївку - це його рідне місто в Бєлгородській області, ховати. Туди приїхали однокурсники, друзі, родичі.
- Яка причина смерті вказана в документах ФСВП?
- Там написано "Рід смерті не встановлено". Це все зараз здається мені дуже дивним. Моя перша версія була, що це суїцид. Я її написав у каналі, преса встигла рознести, але потім я це повідомлення стер.
- Чому?
- Я вирішив, що це суїцид, тому що за два тижні до загибелі батько оформив на мене заповіт. Я йому тоді сказав, що ніколи в Росію не приїду, і попросив переписати на брата. Ось саме через цю подію я й подумав, що це може бути суїцид. Але зараз уже сумніваюся. У висновку патологоанатома галочка в графі "суїцид" не стоїть.
На лобі в батька знайшли садно, ліве вухо - синє. І не було жодної передсмертної записки. А я думаю, якби батько вирішив покінчити з життям - він би щось нам написав. І ще важливий момент. За день до загибелі батькові повідомили, що проти нього порушено справу про держзраду і що його етапуватимуть до Петербурга 15 квітня. І батько просив передати йому чисті шкарпетки та білизну, бо не розумів, як працюватиме система передач у Пітері. Він готувався до етапу, просив різні речі - я вам перешлю список, там зошит, конверти, щоб писати, продукти. Невже від людини, яка просить передати шкарпетки і білизну, можна очікувати, що наступного дня вона вчинить самогубство?
- І в листах він ніколи не натякав на можливість суїциду?
- Ні, ніколи, і, наскільки мені відомо, нікому. Єдине, чому в мене виникла думка про суїцид - це заповіт. Є ще один важливий момент, який відзначають усі, хто з батьком листувався, - це його вірші. Він захоплювався віршами, це був його спосіб виговоритися. Він кожній людині, у кожному листі надсилав якийсь вірш. Так ось у віршах не було нічого про смерть. Для людини, яка так багато пише, яка дуже екстравертна, якій дуже важливе спілкування - не залишити навіть записки, не поділитися своїм болем у віршах - це дуже дивно.
- А про що він узагалі писав із СІЗО?
- Відповідав на запитання, розповідав, як саме все це з ним сталося.
- Давайте теж відновимо послідовність подій. Як його затримали?
- 17 жовтня він віз онкохвору жінку на прикордонний перехід у Колотилівку, звідки її мали перевезти на територію України. Він приїхав туди пізно і виявився найостаннішим. І поки він чекав черги, до нього підійшли з "Ахмата" і попросили телефон для перевірки. Потім вони попросили його проїхати з ними, дорогою знайшли в телефоні щось, що їм не сподобалося, почали його катувати, стріляли йому під ноги, щоб залякати, погрожували, що будуть при ньому ґвалтувати дружину. Батько в цей момент себе обмовив, сказав, що він якусь інформацію комусь в Україну пересилав. Так через два дні батько опинився у ФСБ. Я сам не дуже зрозумів, якщо чесно, як саме "Ахмат" передав його спецслужбам, але знаю, що ось тоді, він у якомусь сенсі намагався покінчити життя самогубством.
- Що ви маєте на увазі?
- Коли його везли кадирівці, він спробував вистрибнути з машини на швидкості. Він навіть сказав, що викинувся під вантажівку, яка проїжджала повз, але вантажівка його об'їхала. Втім, батькові було властиво трохи перебільшувати ступінь свого геройства. У будь-якому разі, гематоми, які всі бачили на тілі батька на тому знаменитому фото, - це, можливо, сліди побиття від "Ахмата", а можливо, частково і сліди від падіння на трасі.
- Повернемося до ФСБ.
- Так, фсбшники йому сказали, що "Ахмат" вимагає його покарати, бо батько з ними якось дуже зухвало поводився. А знаєте, що саме він зробив окрім того, що вистрибнув із машини? Зараз розповім. Коли вони привезли його до себе, то прикували тата до батареї і вийшли з кімнати. А в кімнаті була розкидана зброя. І батько зміг дотягнутися ногою до гранати. А коли бойовики увійшли назад, пригрозив їм, що якщо вони не перестануть над ним знущатися, то він зараз кине собі гранату під ноги, ну і їх, відповідно, зачепить. Схоже, що та граната, яку йому потім приписали у справу (Демиденка ув'язнили в СІЗО після обшуку, під час якого в нього вдома нібито знайшли гранату і два детонатори. Після цього проти нього було порушено кримінальну справу за статтею про незаконне зберігання зброї) - це граната з кімнати "Ахмата", на якій були його відбитки пальців. Але найдивовижніше в цій історії інше. Після того, як "Ахмат" передав батька у ФСБ, його не до в'язниці повезли, він залишився ночувати в одного з ФСБ-шників удома.
"Він мені навіть свій одяг дав", - казав батько.
Тобто тато думав, що встановив із фсбшником довірчі стосунки, розраховував переконати його, що він потерпілий, а не злочинець, і потрапив під тортури. Але фсбшник цей, як розповідав батько, відповідав йому, що проти "Ахмату" йти неможливо, що ФСБ може тільки підкоритися, що вони зобов'язані виконати те, що просять кадировці, "покрити" їх, інакше ті не відчепляться. Вони запропонували батькові підписати протокол про те, що він відмовився від проходження огляду на наркотичне сп'яніння. Вони його посадять за це на 10 діб, і за цей час вигадають щось таке, щоб "Ахмат" задовольнився і відстав. Батькові казали, що справа легка, що дадуть умовне якесь покарання, і через кілька місяців відпустять.
- І що батько?
- У підсумку фсбшники разом із батьком вигадали справу про зберігання зброї. Батько сказав, що це може бути схоже на правду, тому що він жив недалеко від військової частини, і якби він там знайшов гранату, він би справді, ймовірно, приніс її додому, щоб пізніше віддати. І оскільки ця історія схожа на правду, він у ній зізнається. Так батько і зізнався у всьому, у чому його просили. ФСБ його справді переконала, що якщо він цього не зробить, то "Ахмат" його в спокої не залишить.
А батька хвилювало навіть не те, що його в спокої не залишать, а те, що може статися з його дружиною - через погрози. "Ахмата". Батько підписав усі папери, і таким чином у справі з'явилося це безглузде нестикування, що вдень у нього знайшли вдома зброю, а за кілька годин, уночі, його самого знайшли в стані наркотичного сп'яніння на іншому кінці Бєлгородської області. І він ось сидів 10 днів за відмову від медогляду. 10 днів минули в ніч із 30 на 31 жовтня, і рівно тоді ж йому вручили повістку - з'явитися на допит у справі про знайдену зброю.
- І ваш батько вирішив поїхати?
- Так, його переконали, що зараз почнуться переслідування всієї сім'ї, що йому треба виїхати подалі з Бєлгорода, можливо, навіть із країни. І він поїхав до Москви на таксі. Дружина залишилася у волонтерів. А фсбшники, коли він не прийшов на допит о дев'ятій ранку, кинулися його шукати. Знайшли дружину якимось обманом, з її телефону зателефонували батькові і сказали, що якщо він не повернеться, то їй від "Ахмату" не поздоровиться. Тобто вони весь час ніби заявляли, що діють в інтересах батька, а "Ахмат" - це просто така зла сила, на яку ФСБ не може вплинути. Батько злякався за дружину і повернувся. Ну і, звісно, його одразу закрили в СІЗО і не давали навіть побачень із родичами.
Фото: Олександр Демиденко з онуком
- А в СІЗО його не катували?
- У СІЗО все було максимально в межах закону. Він писав навіть, що нехай через місяць, але його перевели з одиночки в кімнату із сусідами, де були телевізори, холодильник. Це вже не "Ахмат". А побої від "Ахмата" ніхто не зафіксував, звісно. Скрізь написали, що це "побутова травма".
В іншому умови були нормальними, наскільки це можливо. Але це те, що стосується утримання. Про порушення під час слідства, про "зізнання" я вже говорив. Крім того, адвокат у нього був за призначенням. Є така процедура, що якщо у вас немає свого адвоката, вам адвокат призначається. І цей захисник явно не збирався його захищати. І перші протоколи, в яких батько зізнавався в чомусь, які зафіксувало слідство, відбулися з тим адвокатом, якого батько не сам собі обрав, а якого йому обрали.
- А чому близькі чи особисто ви не знайшли йому одразу хорошого адвоката?
- Не знаю. У той момент усі були шоковані тим, що відбувається. І я, напевно, вчинив неправильно. Я все пустив на самоплив, думав, що все це якось організує його дружина. І не брав участі в цьому до десь 2-3 листопада. І тільки тоді, зрозумівши, що дружина абсолютно залякана, не розуміє, що робити, абсолютно не справляється із ситуацією, я постарався взяти цю справу на контроль. Ще ж усі боялися надавати цій історії публічності, тому що боялися і за батька, і за свої життя.
- Як вам здається, дружині дійсно погрожувала розправа "Ахмата"?
- Не знаю, можливо, це був блеф, але вона розповідала, що коли батько повернувся в Бєлгород, це виглядало буквально як обмін полоненими. Він приїхав на вокзал у Бєлгороді, а її фсбшники проводили до поїзда і посадили в поїзд, щоб вона поїхала з міста. І, як їй здається, ще один фсбшник супроводжував її до Тули. Просто чоловік, схожий на військового, сів із нею поруч і сидів.
Фото: Олег Демиденко - син Олександра Демиденка
- Як давно ви виїхали з Росії?
- Шість років тому.
- Задовго до війни.
- Так. Виїхати мене вмовив батько. Після 2014 року він говорив мені, що нічого хорошого тут не буде, що все йде вниз політично й економічно. Просто він багато їздив областями, власне, від Тульської до Бєлгородської. Говорив, що бачить, як люди злидарюють. Я погодився, що тут немає перспектив. І поїхав.
- А чому батько не їхав?
- Батько був підприємцем, йому подобалася його справа. Він поїхав у регіон, у якому він хотів побудувати готель і займатися екотуризмом, фермерством. Він сподівався, що в нього це вийде, і радів, що займається сільським господарством. Що він, з одного боку, далеко від людей, а з іншого - він завжди зможе прожити натуральним господарством, навіть якщо в Росії буде голод. І він, звичайно, знайшов себе під час війни.
Тут важливо сказати про характер батька. Він був дуже принциповий, у чомусь ідеаліст, йому весь час потрібно було боротися за свої переконання. Батькові подобалася ця боротьба. Він людина схильна до цього, у нього дуже бойовий характер. І ось ця можливість допомагати українцям після початку війни - вона його надихнула.
Батько ще 2014 року їздив на Майдан, щоб побачити все, що відбувається, на власні очі, він там був. У нього є друзі в Україні. Чому ще, можливо, ним зацікавилися фсбшники - тому що в нього в телефоні було дуже багато контактів з українськими номерами, тому що він допомагав їм виїхати на Батьківщину. Крім того, він продовжував спілкуватися зі своїми інститутськими друзями, які виїхали в Україну за розподілом і там і залишилися жити.
- Йому хто-небудь говорив, що те, чим він займається - навіть якщо ми говоримо про просту допомогу біженцям - це небезпечно?
- Батько жив відповідно до правила, що немає сенсу жити, якщо немає за що вмирати. Він розумів усі ризики. Але, щоб зрозуміти батька, треба знати його краще. Можу розповісти про нього ще дві історії. На автовокзал у Бєлгороді, куди приїжджали біженці з окупованих територій, він їздив у жовтій футболці і в синіх шортах. Тобто він прямо навмисне злив і провокував оточуючих - наприклад таксистів, які дуже добре на цьому всьому заробляли, а він мало того, що безплатно допомагав - возив біженців на великому "Соболі", який йому залишили українці, - так ще й у кольорах їхнього прапора.
Одного разу вони побили його, він після цього опублікував свою фотографію. Тобто, з одного боку було шкода його, а з іншого, зрозуміло, що він пишався, що постраждав за ідею. Він хотів бути героєм і вся ця ситуація допомагала йому так себе почувати.
Друга схожа ситуація сталася, коли мені було 16 років. Ми з ним відпочивали на пляжі і побачили, як компанія якихось "блатних" вирішила заїхати до води на своїй БМВ замість того, щоб залишити машину на парковці. Я по дурості сказав, що треба їм якось пояснити, що не можна так робити. Батько, почувши це, встав і пішов їм це пояснювати. Вони, на щастя, сильно бити його не стали, вони ж відпочивати приїхали, просто схопили, на землю повалили, кілька разів ударили кулаком, і прогнали нас із пляжу.
Фото: Олександр Демиденко із сином Олегом та онуком
Але суть у тому, що батько завжди не боявся вступати в потенційно конфліктні ситуації, і він зневажав людей, які в таких ситуаціях мовчать. Його улюблена фраза щодо поведінки наших співгромадян: "рабська психологія". Він увесь час говорив, що в усіх навколо рабська психологія, він навіть із найкращим другом через це посварився. - У нього були друзі в Україні? - Так, враховуючи, що він сам із Бєлгорода, частина наших родичів живуть в Україні, і левова частина друзів батька за радянських часів отримали розподіл в Україну і є громадянами України. І батько продовжував із ними листуватися.
- Ви пам'ятаєте, як ваша родина зустріла війну?
Перший дзвінок 24 лютого, перше повідомлення? - Я б не хотів відповідати за всіх родичів, але можу сказати, що частина з них зустріла війну зі схваленням. А його сестра, яка живе в Харкові, до початку війни дуже поважала Путіна, вважала його правильним президентом, сильним правителем, який має бути. Їй не подобалися все українське і вона змінила свою думку, тільки коли почався обстріл міста 24 лютого.
У нас був чат у WhatsApp, у якому одразу ж почалося якесь листування між ними, між батьком з іншими родичами. З Росії люди писали цій сестрі до Харкова, що все правильно відбувається, а вона не сперечалася з коханими сестрами, тому що не хотіла з ними сваритися. Просто просила перестати обговорювати цю тему, перебуваючи під обстрілом. А я ось із ними сперечався сильно і в якийсь момент просто вийшов із загальносімейного чату.
- Що ви збираєтеся робити тепер? Ви хочете розслідувати його загибель?
- Так, мені б хотілося зрозуміти всі ці обставини, мені багато чого здається каламутним. Я не дуже розумію, у чому конкретно його звинувачували, що в нього знайшли. Батько говорив, що під тортурами записав зізнання в держзраді. Але чи так це? Ніхто цього зізнання не бачив, ми його не отримали. Я хочу продовжувати, щоб хоча б сам побачити матеріали справи. Мені здається, що в цьому є і продовження справи батька, це найкращий спосіб вшанувати його пам'ять (незадовго до публікації цього інтерв'ю сім'я Демиденків усе-таки вирішила не продовжувати справу). Йому б хотілося, щоб його історія справила враження на людей, ну так давайте її розповімо. Давайте розповімо історію про те, як можна жити, завжди залишаючись небайдужим. Не тільки в питаннях війни або політики.
Він же дуже любив цю Олексіївку в Білгородській області. Дійсно, дуже гарний райцентр був у моєму дитинстві. Я там провів усе дитинство. І все моє дитинство ми на човні плавали річкою, і батько збирав, коли ми плавали, викинуті алкоголіками у воду пляшки, збирав їх річкою і діставав, щоб почистити річку в рідному місті. Потім він так само упорядковував Обнінськ, навколо будинку дерева садив. Спочатку там був пустир, а він зробив так, що стало красиво. За своє життя батько, напевно, сотні дерев посадив у різних місцях - причому саме там, де були пустирі - ось про це я хочу розповісти. Про те, як людина приходить до політики, звідки це все береться. А береться це все з небайдужості.
Я згадую пісню гурту "Несчастный случай", "Бетмен". Там є рядок: "Мужик, ти що, найрозумніший? Що тобі більше за всіх треба?". Ось батько вважав, що йому більше за всіх треба.