Жителька села Чорноземне, що на Мелітопольщині, Людмила Куркуріна – одна з тих "неугодних" режиму, кого окупанти депортували за наказом псевдо-губернатора Є.Балицького.
Відео публічного видворення жінки рашисти опублікували у грудні 2022-го року. Тоді загарбник у балаклаві зачитав на камеру "звинувачення", після чого виганяє жительку регіону, яка не захотіла миритися з "руськім міром", геть. Традиційно, рашисти звинуватили її в усіх смертних (по міркам рф) гріхах. І лише одне зі звинувачень було справедливим.
Людмила Куркуріна – директорка школи села Чорноземне. Працює вона там з 1990-го року. І навіть попри тимчасову окупацію населеного пункту, жінка не припиняла навчати учнів онлайн за українськими програмами. Саме за це була депортована рашистами на підконтрольну Україні територію.
– Ви знаєте, я дуже пишаюся, коли я читала "пріговор", який мені дали підписати під час депортації, то першим пунктом було написано, "за організацію освітньої діяльності за українськими програмами", далі була і диверсія, і дестабілізація ситуації в краї, але ж першим пунктом - організація роботи української школи. Ми в 22-му році випустили випускників нашої школи, це вже була війна, до речі. Золотий медаліст у нас в 22-му році, у воєнний час - тому я була там дуже небезпечною для окупаційної влади, – розповідає Людмила Куркуріна у сюжеті МТМ.
Каже: ніколи не забуде ту страшну дату – 12 грудня 2022 року. Того дня о шостій ранку за нею прийшли загарбники. А далі, власне, відбулася та сама "депортація". Директорці вдалося дістатися до підконтрольної Україні території. Так "щастить", на жаль, не всім.
– Дуже страшна ситуація на запорізькій трасі, нашій оновленій колись, вона вся замінована, я йшла пішки, бачила обабіч міни в неймовірній кількості. Я знаю, як важко буде нашим захисникам і захисницям пробиватися через цю перешкоду, але ми віримо, – продовжує жінка.
Вона не памʼятає, скільки годин йшла, добираючись до Запоріжжя, але дуже вдячна літньому чоловіку на старенькому авто, який підвіз її.
– Єдине, що памʼятаю, скільки йшла до того моменту, як мене підхопив старенький "Жигулі", в ньому був літній чоловік. Він каже, мені сказали не зупинятися, але я буду їхати, а ти запригуй. А коли мене відпустили, той чоловік ФСБ сказав: не стріляйте, хай вона дойде, – пригадує переселенка.
На "вільній" землі Людмила Куркуріна продовжує працювати на благо України. І її старання не лишаються непоміченими. Так, депортована директорка школи стала лауреаткою премії "Українська правда 100: Сила жінок" в номінації "Освіта і наука". Видання відзначило жінок, які наближають перемогу щоденною кропіткою працею, самопожертвою та турботою про наступні покоління українців.
Також жителька Мелітопольщини разом з іншими фахівцями опікується мобільним Центром відновлення ментального здоровʼя, створеного на базі Якимівської селищної ради. Це грантовий проєкт за сприяння ПРООН.
– Зробили це для того, щоб мати можливість під час деокупації рухатися територією громади з цим мобільним центром, і розташовувати його там, де буде потрібно, бо розуміємо, що буде складно запустити садочки і школи на деокупованих територіях нашої Мелітопольщини, центр буде - осередок допомоги, відразу підтримки людей, дітей, там, на деокупованих територіях, – пояснює жінка.
Крім цього, пані Людмила є сертифікованою хібукі-терапевткою. Вона допомагає як дітям, так і дорослим відновити свій психологічний стан.
– Це україно-ізраїльський проєкт, ми з цим проєктом познайомилися 2 роки тому. В Ізраїлі хібукі-терапія дуже себе зарекомендувала в госпіталях з військовими, ми теж хочемо, в нас попереду є така мета та ідея, – резюмує директорка.