![Путевка в один конец: россияне мобилизуют детей прямо из оздоровительных лагерей, куда массово отправляют подростков из Мелитопольщины (фото, видео)](/images/news/2024/06/353928.jpeg?1719588057)
Українські підлітки, що проживають на так званих "нових територіях", до числа яких належить і окупований Мелітополь, потрапляють у другу хвилю російської мобілізації, як тільки їм виповнюється 18 років.
Про це свідчать українські правозахисні організації та самі діти, яким вдалося повернутися на підконтрольну Україні територію. "Радіо Свобода" розповідає історії двох підлітків, які понад два роки провели в окупації, але все ж змогли врятуватися від відправки на фронт у складі ворожої армії.
"Не хотів вмирати за їх інтереси"
Перший хлопець, який згодився поділитися своєю історією на умовах анонімності, згадує, що в перший же день повномасштабної війни окупанти вже були під Каховкою, він тоді, як і більшість українців, сподівався, що то ненадовго – день-два і вони підуть.
Не одразу, але підліток зізнався, що загарбники приходили кілька разів до нього додому, більш детально розповідати про це він відмовився. В черговий раз він підтвердив те, що окупаційна влада в прямому сенсі цього слова змушує українських дітей ходити до захоплених шкіл та оформлювати російські паспорти. Нагадаємо, що у Мелітополі загарбники регулярно влаштовують "торжественні" вручення аусвайсів неповнолітнім.
– Якщо у тебе немає паспорта, ти, можна сказати, як не людина. І можуть депортувати. А що буде, якщо тебе депортують, ніхто не знає, – продовжує співрозмовник.
Розповів він журналістам і про те, як відбувається навчальний процес в школах за російськими стандартами.
– Розповідали, яка хороша росія, яка погана Україна… Військові приїжджали, привезли з собою АК-74. Після розмов вони розбірку-збірку автомату вчили робити, для чого – незрозуміло. І ще бронежилет з шоломом поносити, – пояснює хлопець.
Зізнається, що йому було дуже страшно ходити до школи, яку контролюють озброєні окупанти, бо не розумів, чого від них чекати.
– До нас потім після медкомісії приїхали з військкомату і почали видавати приписне. І одразу з приписним треба явитися у військкомат через рік, – каже підліток.
Саме після отримання повістки родина хлопця прийняла остаточне рішення виїжджати з окупованої території.
– Я не хотів ні за якусь їх ідеологію воювати, не хотів вмирати за їх інтереси, я хотів жити, – резюмує переселенець.
"Це завжди ризик"
– Повістка зараз на руках у цього хлопчика, її можна скопіювати, але, я думаю, що ми будемо офіційно писати звернення до Генеральної прокуратури, долучати це як черговий доказ в цю магістральну справу, яку вони ведуть разом з Міжнародним кримінальним судом, тому що, окрім всього іншого, це ще і порушення звичаїв війни, ще інший кримінальний злочин, який чинить росія, – пояснює юристка благодійного фонду Save Ukraine Мирослава Харченко.
Вона каже, що раніше у України була можливість повертати дітей без супроводу дорослих, щойно їм виповнювалося 16 років. Проте росіяни, на жаль, закрили цю прогалину у своєму законодавстві і тепер правозахисні організації змушені чекати настання повноліття дітей.
– І це завжди ризик, тому що ми знаємо, що ходять військові до наших дітей, по селах, і вже ведуть перепис майбутніх військовозобовʼязаних, – продовжує юристка.
За її словами, у росіян є графік мобілізації. У першу хвилю потрапляють чоловіки з окупованих територій, в другу хвилю, очевидно, йдуть українські підлітки, яким виповнюється 18 років.
"Більшість не повернулися"
Другий хлопець, який розповів про реалії життя в окупації, після початку повномасштабного вторгнення буквально місяць ще провчився онлайн, після чого закінчив школу. Він каже, що місцеві діти і так боялися відвідувати захоплений навчальний заклад, а після того, як "прилетіло" в санаторій, розміщений неподалік, їх страхи стали ще більшими.
Аби хоч якось виправити ситуацію, що склалася, росіяни стали заманювати дітей у безкоштовні табори до окупованого Криму. Ми буквально днями розповідали про те, що сім'ям із Мелітопольщини загарбники пропонують оздоровитися серед ворожих військових баз у Севастополі.
– Моя однокласниця туди поїхала, з пʼятого разу тільки повернулася. А більшість, відсотків 70, не повернулися, досі там. Я знаю близько 20 людей, яких вже мобілізували звідти, – ділиться шокуючою інформацією хлопець.
Він пригадує, що окупанти неодноразово погрожували йому за те, що у нього не було російського паспорту. Також загарбники регулярно вривалися у будинки, шукаючи зброю та наркотики – навіть у пенсіонерів.
– Багато кого забирали і катували. Молодь не так, вони просто морально тиснули сильно, а на старших так. Вони просто заїхали ЗІЛами, КАМАЗами, загрузили, кинули, звʼязали, поїхали в санаторій відвезли, струмом, кийками побили, хоча вони знали, що вони ні в чому не винні, – продовжує він свою розповідь.
Наостанок хлопець дав настанову всім проукраїнськи налаштованим підліткам, які залишаються в окупації.
– Нехай тримаються з усіх сил, – сказав він і зазначив, що особисто знає багато мешканців ТОТ, які, не дивлячись на тиск загарбників, зберегли свою позицію.
"Після того, що я бачила, я не хочу жити"
Керівниця центру "Надія та відновлення" Юлія Сидоренко, яка допомагає у поверненні українських дітей з окупації, каже, що часом вона стикається з такими випадками, що всі фільми жахів, які вона передивилася за життя, не йдуть навіть у порівняння.
– Це дуже страшні речі, коли до тебе приходить 15-16-річна дитина, яка каже: "Після того, що я бачила, я не хочу жити", – розповідає Юлія.
Коли організація повертає дітей з тих самих "оздоровчих" таборів в Криму, щоразу стає відомо про нові випадки психологічного та фізичного насилля над українськими дітьми.
– У нас якраз зараз вікова категорія, переважна більшість, це підлітки 16-17 років. Батьки намагаються врятувати їх від армії, тому що їх примусово змушують робити ці приписні, ставати на облік, – продовжує керівниця центру.
Юристка благодійного фонду Save Ukraine Мирослава Харченко додає, що зараз повертати родини з дітьми стало набагато важче.
– Все змінилося після того, як Міжнародний кримінальний суд вручив повістку, можна так сказати, путіну і бєловій і звинуватили їх у депортації українських дітей. І вони зрозуміли, що з цього моменту кожне повернення дитини, особливо з території росії, це черговий доказ в цій справі щодо депортації. Кожне свідчення, яке дає дитина після повернення до України, це черговий цвях в кришку їхньої майбутньої труни, тому вони почали дуже сильно чинити нам перешкоди, вони почали дітей ховати, залякувати, – підсумувала юристка.