Війська рф захопили Мелітополь ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Важливу роль у становленні окупаційної влади відіграв депутат Запорізької облради Євген Балицький, якого так і не позбавили повноважень.
Але на ключові посади росіяни привезли своїх кандидатів - вочевидь, щоби бути впевненими в належному виконанні двох головних завдань: утихомирення місцевого населення та використання цивільної інфраструктури для потреб армії рф.
Керувати важливим для постачання зброї залізничним вузлом у Мелітополі привезли перевіреного часом українського зрадника, який за 8 років довів прихильність до росіян в окупованому Донецьку. У спільному проєкті ТЕКСТІВ і Запорізького центру журналістських розслідувань показано, як загарбники вибудовували вертикаль міської влади.
"Гауляйтерка"
11 березня росіяни ув'язнили на кілька днів Мелітопольського міського голову Івана Федорова, який відмовився співпрацювати, щоб згодом поміняти його на своїх полонених. За цей час із міста виїхало багато депутатів, а з тих, що залишилися, погодилися співпрацювати лише кілька. Здебільшого це були представники проросійських партій та послідовні прихильники росії. Хоча друга за часткою голосів у міськраді раді фракція ОПЗЖ теж переважно покинула Мелітополь протягом весни.
Наступного дня, 12 березня, росіяни назвали "гауляйтера" - "головою військової адміністрації" призначили Галину Данильченко. Вона одразу оголосила, що міськрада як представницький орган громади припиняє свою роботу. Це означало, що більшість місцевих депутатів відмовилася співпрацювати з окупантами або вже покинула місто. Лише семеро з 42 депутатів почали співпрацювати з рф на різних посадах - пізніше міськрада на релокації в Запоріжжі позбавила їх повноважень.
Вибір Галини Данильченко на роль "гауляйтера" міста можна пояснити просто: вона багато років працювала на Мелітопольському заводі підшипників, який належав депутату Запорізької обласної ради від ОПЗЖ Євгену Балицькому. До речі, Запорізька облрада досі (кінець березня 2023 року) не позбавила його депутатських повноважень.
Джекпот для "ватника"
Балицький - один із тих діячів, чия проросійська позиція була добре відома протягом попередніх років, він її не приховував і вписувався в український політичний ландшафт завдяки підтримці проросійських виборців. Як і Віктор Медведчук, Володимир Сальдо та інші.
Ще в нульових він кілька разів обирався до обласної ради від Партії регіонів, двічі був народним депутатом: спершу від ПР у 2012-му, потім від Опозиційного блоку у 2014 році. Уже після 2014-го Балицький неодноразово називав чинну українську владу нелегітимною, хоча був нардепом. У російських медіа активно цитували його порівняння Майдану з приходом до влади нацистів у Німеччині. Він поширював наративи російської пропаганди, розповідаючи про зовнішнє управління Україною.
У Мелітополі сім'ї Балицьких належало чимало бізнесу: місцева броварня, виробництво гідравлічних вузлів і підшипників, низка складів і комерційних приміщень. І як маркер локального олігарха з політичним впливом - місцевий телеканал "МТВ-плюс". Але ці підприємства здебільшого були в занепаді й використовувалися для виведення кредитних коштів.
- Євген Балицький завжди був ідейним "ватником" і завжди хотів монетизувати свої погляди, - розповідає місцевий політолог Роман П'ятигорець, голова Запорізького осередку Комітету виборців України. - Він усюди був готовий розповісти про ностальгію за СРСР, про братерство народів і про те, що "діди воювали проти нацистів і бендерівців". До того ж хотів отримувати за це гроші, нормальне стійке фінансування - у нього ж були перед очима всі ці Медведчуки та інші освоювачі російських бюджетів. Свої бізнеси Балицький не розвивав -- він брав кредити на те, що його династія "намутила" ще в 1990-х, і потроху їх проїдав. Балицький займався не бізнесом, а адмініструванням і освоєнням грошей.
Водночас, за словами Романа, Балицький завжди прагнув автономності, навіть на номінально нижчих щаблях. Він був нардепом у 2012-2019 роках і міг би ще раз здобути перемогу у своєму окрузі на позачергових виборах у 2019-му, якби доклав зусиль. Але бути "багнетом фракції" в парламенті йому здавалося менш привабливим, ніж очільником "Опоблоку" в облраді, з яким мусить домовлятися обласна влада, який належить до більшості й щось вирішує в рідному місті, бо має свою фракцію.
- Коли в Мелітополь зайшли росіяни, Балицький "зірвав джекпот". Легітимний депутат обласної ради очолив адміністрацію окупантів, місто одразу почало отримувати бюджетні вливання з росії. Мелітополь і до 24 лютого був одним із рекордсменів в Україні за субвенціями "зверху": це були сотні мільйонів гривень на інфраструктуру, на льодову арену, на охорону здоров'я. Галина Данильченко в цій схемі - лише менеджер Балицького, повністю залежна і несамостійна, - вважає П'ятигорець.
"Вийди, я один, поговорити треба"
Мелітопольські міські депутати, як і голова, не хочуть говорити, що їм пропонували окупанти і як відбувалися ці розмови. Лише один із тих, хто виїхав із міста, погодився -- на умовах анонімності. За його словами, до них приходили лояльні до Балицького депутати - на роботу або просто під будинок, телефонуючи зі словами: "Вийди, я один, поговорити треба".
- Це були суто приватні розмови, без присутності росіян. З нами спілкувалися, скажімо так, наші колеги, вже колишні. Казали, що зараз треба тільки залишитися в місті, робити свою роботу, не ходити з жовто-блакитними прапором, не кричати "Слава Україні" - і все буде нормально: і в депутатів, і у виборців. Що нас вважають саме частиною росії чи "новоросії" - тому тут все має бути охайно, і буде ще більше грошей на різні тендери і на депутатські фонди, ніж було в Україні. Усе в дуже загальних фразах. Але ні я, ні жоден із відомих мені колег не переходили на наступний рівень перемовин, уже з росіянами, не проявили лояльність.
Цікаво, що переговори були саме від імені Балицького, а не від імені Данильченка чи росіян. Ймовірно, за Балицьким залишили загалом кадрові призначення по міській владі.
З коледжу - у "міністерство"
Переформатування окупаційної влади в перші тижні для деяких колаборантів стало нечуваним вікном можливостей. На початку березня до Балицького прийшла Олена Шапурова, директорка місцевого Промислово-економічного коледжу, і пообіцяла, що на посаді очільника міської освіти зробить усе, що росіянам потрібно.
Вона одразу отримала посаду Міністра освіти і карт-бланш тиснути на освітян, від яких вимагала перевести школи на російську програму. Міське управління освіти окупанти перетворили на "Міністерство Запорізької області", оскільки Мелітополь - найбільше з-поміж захоплених у Запорізькій області міст, яке окупанти використовують як "тимчасову столицю" (бо роспропаганда невпинно обіцяє "визволити" і Запоріжжя).
Шапурова, як і обіцяла, старалася щосили: доходило до вивезення директорів шкіл за місто в невідомому напрямку, щоб вони самі добиралися 20 км або 30 км до дому.
"Колаборанти"-заробітчани
Окрім місцевих чиновників рівня начальників відділів та їхніх заступників, до окупаційної влади прийшли представники бізнесу, пов'язаного з міськими та комунальними послугами. Серед них був, наприклад, власник однієї з місцевих фірм-перевізників, нещодавно підірваний в авто Іван Ткач, якого поставили керувати транспортом - і в місті, і в усій окупованій області.
На рівні комунальних підприємств, де рухаються "живі гроші", "пощастило" місцевій родині Трухіних (вони лише однофамільці "Слуги народу", що хотів "піти в ліс тихесенько").
Дмитро Трухін багато років був депутатом міськради: від Компартії, від "Нашого краю" і від ОПЗЖ. Його основним бізнесом були операції з комунальним майном, землею, охоронні послуги та похоронний бізнес - типовий набір наближеного до влади ділка нульових років. Кілька років тому Трухіна звільнили з посади директора КП "Комунальна власність" за розкрадання майна, однак після повномасштабної війни він повернувся в комунальне підприємство. 15 листопада постраждав під час вибуху в Мелітополі, його госпіталізували в лікарню в "надважкому стані", але він не помер.
Його брат Антон Трухін теж вписався в окупаційну владу і очолив одразу кілька комунальних підприємств: КП "Чистота", "Мелітополькомунтранс" і "Умвельт-Мелітополь".
Їхня сестра Світлана Назіна за окупантів зробила кар'єрний стрибок від викладачки вокалу до директора Палацу культури залізничників. Вона однією з перших перейшла на навчання за стандартами рф, примушуючи викладачів та учнів оспівувати російський режим під час організованих окупантами міських свят, щоб створити картинку для роспропаганди.
Ще один "генератор кешу" - муніципальна мережа КП "Аптеки МЛТ" - дісталася подружжю Доломанів. Директорка комунального підприємства Наталія Доломан одразу почала співпрацювати з окупантами.
Місцеві мешканці розповідають, що Наталя Доломан, яка мала у своєму розпорядженні комунальні аптеки міста, у березні 2022 року почала завозити дефіцитні позиції з Криму, Ростова і Краснодара та продавати їх у Мелітополі втричі дорожче порівняно з довоєнними цінами. За допомогою колабораціоністки та за її безпосередньої участі окупанти почали "націоналізувати" приватні аптеки по всьому місту, грабуючи їхніх власників і позбавляючи їх права вести бізнес. Також її підозрюють у розкраданні державних коштів з рахунку НСЗУ - понад 1 млн грн.
Чоловік Наталії, Роман Доломан, допомагав дружині та росіянам із "націоналізацією" аптек. За словами мелітопольців, він був "навідником" у цьому процесі. Також є відомості, що Роман Доломан особисто причетний до передачі російській контррозвідці відомостей про українських військових (зокрема тих, хто вже відслужив) та активістів, яких зрештою схопили та катували. Доломан також обійняв офіційну посаду - директора ДЮСШ № 3, у якій взявся налагоджувати навчально-тренувальний процес відповідно до вимог окупаційної адміністрації. Обидва отримали російські паспорти.
Силові структури - росіянам
Якщо інфраструктуру, гуманітарну сферу та життєзабезпечення залишили місцевим колаборантам, то на силові структури та пропаганду росіяни здебільшого одразу заводили свої кадри.
Окупаційну поліцію очолює Андрій Жидков, уродженець Інти (Комі), який до приїзду в Мелітополь на початку повномасштабного вторгнення жив у Петербурзі. Він називає себе президентом Асоціації співробітників силових структур "Воїн" і стверджує, нібито працював у спецслужбах рф і воював у Чечні. Жидков полюбляє гучні титули на кшталт "лауреат "Особистості Петербурга", "почесний громадянин", член спілки письменників Росії, отаман, майстер бойових мистецтв тощо. До 24 лютого він був одним із керівників петербурзької козацької організації "Імператорський конвой".
Але навіть в офіційних російських ЗМІ, а саме в "Известиях", ще 2017 року Жидкова називали шахраєм, який ніколи не працював у ФСБ, а його "асоціацію воїнів" - бандою рекетирів.
До приїзду Жидкова в серпні мелітопольською поліцією керував не менш одіозний місцевий діяч Олексій Селіванов - але його не було офіційно призначено на цю посаду. А в липні 2022 року його "посадили на підвал" самі ж росіяни, звинувативши в розбещенні неповнолітніх. Чи була це реальна причина його позбутися, чи формальна - невідомо.
Як виявилося, православний монархіст у Мелітополі співмешкав із дівчиною, якій ледь виповнилося 15 років, і це була не перша така його історія. Коли скандал вийшов на публіку, з'ясувалося, що навіть проросійські терористи з "ветеранів Донбасу" ще кілька років тому не дозволили Селіванову вступити до їхньої організації через цю злочинну пристрасть.
Прокурор, який вміє придушувати протести
Прокуратуру окупантів очолив кадровий прокурор. Про створення російських прокуратур на окупованих територіях України росія заявила 7 листопада 2022 року. Окупаційну прокуратуру Запорізької області очолив Кирило Осипчук.
Кирило Осипчук був головним прокурором Хабаровська. Після придушення протесту проти затримання губернатора краю Сергія Фургала став першим заступником прокурора вже в Ростовській області. Там він запам'ятався блокадою Аксайських ринків, яку влаштували місцевим торговцям понад 3,5 тис. силовиків на замовлення представників бізнесу.
Окупантам потрібні госпіталі
Охорона здоров'я стала важливим напрямком для росіян зовсім не тому, що вони перейнялися турботою про пенсіонерів, які залишилися в окупації. Основна причина: лікарні та їхнє майно потрібні, щоб лікувати російських військових. Це зручно: поранених не треба везти в Росію чи Крим, а використовують наявну інфраструктуру та медичну техніку, змушуючи працювати лікарів, які залишилися на окупованих територіях.
Формально реорганізація міського відділу охорони здоров'я в "міністерство" завершилася в середині грудня 2022 року. Очолив цю структуру громадянин росії - Борис Александров, його заступниками стали росіянка Олена Борчанінова та українка Ірина Склянна, а радником було призначено зрадника Віктора Кучкова.
Віктор Кучковий родом із Донецької області. На відміну від інших, він уже мав досвід співпраці з окупантами: обіймав посаду "міністра" охорони здоров'я в окупованому Донецьку. У захопленій частині Запорізької області Кучковий під керівництвом Александрова опікувався майном медзакладів. Зокрема він передав місцеві лікарні під госпіталь, щоб лікувати окупантів.
Сам Борис Александров приїхав із Комі, де менше року обіймав аналогічну посаду в МОЗ.
Псевдореферендум відкрив шлях до росреєстрів
Тривалий час посади в міській владі не були юридично оформленими, хоча фактично були зайнятими. Інтеграція в російський правовий простір прискорилася після проведеного восени псевдореферендуму. А в російському реєстрі юридичних осіб багато раніше призначених керівників, які фактично давно працювали, з'явилися тільки 20-22 грудня 2022 року.
Чотири посади в міськвиконкомі Мелітополя окупанти не заповнили. Це начальник відділу контролю виконкому, начальник відділу кадрів виконкому, начальник відділу Держреєстру виборців і начальник відділу з інформаційних технологій та захисту інформації.