Заходячи до Мелітополя в лютому минулого року, військові рф розраховували на те, що місцеві жителі зустрічатимуть їх із квітами, але сподівання не справдилися. З перших днів повномасштабної війни городяни дали ясно зрозуміти "визволителям", що їм тут не раді.
Символом незламності українського Мелітополя стали не тільки сильні та сміливі чоловіки, а й представниці прекрасної статі, яку колись вважали слабкою. Дівчата та жінки голими руками зупиняли ворожу техніку, активно допомагали ЗСУ та місцевим жителям. Але, лише виїхавши на підконтрольну Україні територію, учасниці руху опору можуть ділитися своїми історіями.
Відома освітянка Ганна Бут, яка в серпні минулого року стала лауреаткою премії "Національна легенда України", була однією з найактивніших учасниць проукраїнських мітингів у Мелітополі. На мирні акції протесту городянка ходила разом зі своєю донькою Крістіною. Під час одного з мітингів Ганна зазнала каліцтва - окупант вдарив її по руці прикладом автомата, коли вона рятувала свою доньку від загарбників.
- Наталю забрали, витягли буквально в мене з рук і потім тягли по землі в автозак. Наталя потім розповідала, що в автозаку були ще кілька чоловіків і жінок. Чоловіків били - їм ламали ребра, тобто це прямо було жахливе насильство, - згадує Христина Бут.
Про той день Ганні досі не дає забути біль у руці, який періодично турбує її.
- Ці люди... Їм все одно, хто перед ними, - каже педагог.
Серед мітингувальників проти російської окупації також можна було зустріти директорку школи №4 Анжеліну Коваленко.
- Ми виходили з чоловіком на мітинги і мене вразило, що було дуже багато людей різних професій, різного віку. А коли ти приходиш на мітинг, то ти там зустрічаєш саме тих людей, які думають як ти. І ти розумієш, що ти не один такий. Я не знаю, наскільки ми допомогли тим, що ми виходили на ці мітинги, але те, наскільки всі ці заходи допомагали кожній людині, особисто мені, - ділиться спогадами керівниця навчального закладу.
Анжеліні Коваленко "пощастило" побувати не лише на мітингах, а й у полоні рашистів. Причиною стала незгода співпрацювати з окупаційною владою.
- Усі директори були єдиним фронтом проти того, щоб відновлювати освітній процес у місті Мелітополь, - каже містянка.
Коли ввечері хтось подзвонив у двері, Анжеліна з чоловіком одразу все зрозуміли. Жінка одразу поцікавилася в окупантів, як вона добиратиметься додому, коли її відпустять - маршрутки вже не ходять. Але щойно військові привезли її в призначене місце, заявили, що сьогодні в неї інші плани і маршрутка не знадобиться. Російські загарбники сказали, що директорка саботувала освітній процес, відмовилася співпрацювати і тому буде покарана за це.
Після цих слів рашисти завели Анжеліну Коваленко в гараж. Жінка розповідає, що оскільки її привезли останньою, було простіше від того, що в цьому гаражі вона вже зустріла своїх людей. Полонянкам давали окріп, два пакетики чаю на всіх, цукор, прострочене печиво, якусь армійську кашу.
- Ми не розуміли, скільки ми там пробудемо. Було дуже страшно, не буду брехати. Ми не розуміли, що з нами зроблять і думали, що нас можуть вивезти на територію росії і що нас взагалі можуть розстріляти. За ці дві доби жодна не скиглила, не плакала, всі трималися. Думали, що ми будемо говорити, якщо нас викличуть на допит. Дві доби нас не допитували, нікуди не запрошували. Знаєте, у них таке найосновніше завдання - щоб усі боялися, - підсумувала директорка школи.
Виступала проти окупації і мешканка Мелітополя Олена Требухова. Вона впевнена, що в захопленому військами рф місті досі залишається дуже багато проукраїнськи налаштованих людей.
91139" data-width="100%">- Звісно, є і спротив, є і люди, які не входять до цього спротиву, але вони чекають. Це і багато моїх знайомих, які вірять. І ровесники мого сина, вони теж за Україну, дуже-дуже чекають, - каже Олена.