Волонтер із Мелітополя Ярослав Жук перебуває в російських катівнях рівно рік. У серпні стало відомо, що його тримають у сімферопольському СІЗО. Навесні мелітопольця перевезли до Ростова-на-Дону. На початку червня там почалися слухання у його справі. Чоловіка звинувачують у "міжнародному тероризмі".
Новий поворот у справі
Потрапив у полон окупантів мелітополець ще 17 червня минулого року. За версією окупантів, Ярослав виконував бойовий наказ і мав підірвати директорку фейкового Департаменту освіти міста Олену Шапурову.
- Наша позиція полягає в тому, що Ярослав є комбатантом, і за положенням Третьої Женевської конвенції він самоорганізовував опір. Унаслідок його дій ніхто не постраждав, тому ми вимагаємо, щоб його затримали як військовополоненого, кримінальну справу щодо нього закрили. Він підлягає обміну, - заявив в ефірі програми "Звільніть наших рідних" російський адвокат Олексій Ладін.
Представник Ярослава Жука в суді зазначає, що комбатантом може бути не тільки військовослужбовець ЗСУ, а й цивільна людина, яка самоорганізовано чинить опір агресору. Адвокат додав, що є певні обставини, які поки що не можна озвучувати, але мелітополець усе ж таки має стосунок до ЗСУ та СБУ.
Знущання і підкинуті докази
За словами Олексія Ладіна, 17 червня, коли окупанти затримали Ярослава Жука, він намагався викинути вибуховий пристрій, але стався вибух. Єдиним, хто постраждав від цього вибуху, був сам мелітополець. Його контузило. За версією ФСБ, "потерпіла дивом не постраждала", хоча там її не було й близько.
Полоненого протягом тривалого часу піддавали тортурам із застосуванням електричного струму, побиттям. Морили його голодом. Раз на добу давали йому чарку води, щоб він "не здох від зневоднення", як казали російські силовики. Таким чином вони з нього вибили всі ті свідчення, які їм були потрібні.
- Крім того, в машину вони йому підкинули другий вибуховий пристрій. Змусили його м'яти руками, плювати на нього для того, щоб потім провести експертизу і прив'язати пристрій до Ярослава. Також йому підкинули ноутбук, у який просто завантажили кілька фото Ярослава із соціальних мереж, і потрібну інформацію, яка "підтверджує", що він збирався неодноразово влаштовувати терористичні акти на території Мелітополя, - розповідає Олексій Ладін.
Розголос допоміг врегулювати ситуацію з тортурами
Після завершення досудового розслідування та переведення Ярослава до Ростова-на-Дону, його все одно продовжили катувати. Побитим мелітопольця привезли просто в будівлю суду і на останнє засідання, яке відбулося в перших числах червня 2023 року. Відразу після відкриття стадії судового слідства підсудний зробив заяву про те, що 29-30 травня співробітники ростовського слідчого ізолятора його жорстоко побили.
- Відповіді, щоправда, від Слідчого комітету поки що немає, а там буде або відкриття кримінального провадження, або відмова у відкритті, проте співробітники СІЗО таки відреагували на цю скаргу. Ми досягли хоча б попереднього результату, покращивши умови перебування Ярослава у в'язниці та зупинили тортури. Адже те побиття було не єдиним. І якщо не реагувати на це, то такі злочини співробітників СІЗО продовжувалися б і надалі, - зазначив адвокат.
За словами Олексія Ладіна, Ярослав Жук не приховує, що він планував здійснити акцію з підривом співробітниці "військово-цивільної адміністрації", але він не вважає себе терористом. Він на своїй рідній землі готував певні дії для того, щоб протистояти ворогу, він захищав свою землю. Також він не визнає, що в його машині нібито знайшли інший вибуховий пристрій.
Зв'язку з чоловіком практично немає, лише короткі листи
Дружина полоненого мелітопольця Марина Жук довіряє адвокату і вірить у те, що він усе робить правильно, хоча спочатку вона й наполягала на тому, що її чоловік - цивільний.
- Я не одразу зрозуміла, за що заарештували мого чоловіка. Він не повідомляв мені подробиць про свою діяльність, але в мене немає підстав не довіряти нашому адвокату. Спочатку була версія, що він просто висловлював свою точку зору, бо йому ця вся ситуація була неприємна і він хотів щось змінити і на щось вплинути. Але ми не знали, що він збирався щось робити, - розповідає Марина Жук.
Зв'язку з чоловіком у неї майже немає, крім листів із загальною інформацією. Усю правду про те, що було насправді, Марина сподівається дізнатися вже зі слів свого чоловіка, коли матиме змогу з ним поговорити.
Жінка вірить у те, що з часом в Україні з'явиться система звільнення цивільних полонених. Тим часом українська сторона досі вважає Ярослава цивільним, а не комбатантом, і бореться за його звільнення, як за цивільного.