Олександр родом із Мелітополя. Сьогодні він командир розвідвзводу. І з перших хвилин повномасштабного вторгнення росії в Україну воює у складі 110-ї Окремої бригади тероборони.
Про перший бій під Мелітополем 24 лютого, про ведення сучасної повітряної розвідки та про те, чому його рідне місто так швидко було захоплено військами рф, боєць на позивний "Панчо" розповів в інтерв'ю СтартКому ЗСУ.
Портрет бійця
- Олександр позивний "Панчо"
- Командир розвідвзводу 11-ї Окремої бригади тероборони
- Молодший лейтенант
- У мирний час - приватний підприємець
Перший бій
Олександр один із небагатьох ТРОшників, який мав досвід участі в бойових діях ще до повномасштабного вторгнення ворога в Україну. Воював із 2014 року в зоні АТО. Пізніше головний сержант був інструктором Мелітопольського 115 батальйону з вогневої підготовки. Як і всіх мелітопольців, 24 лютого Олександра розбудили вибухи на аеродромі. У тому, що почалася війна, сумнівів не було.
- Ще у квітні було загострення, і ми збирали тероборону і прочісували дачні кооперативи навколо аеродрому. Я вже тоді сказав, що буде війна. І мене всі навіть стали називати параноїком. Проте вдома зібрали сумки: дитячі речі, сухпайки, соки. Я все приготував. І свою цивільну зброю теж зібрав. У нас у сім'ї був план. Дружина знала, що вона має виїхати, а я у свій батальйон у розташування піду, - згадує "Панчо".
Тому 24 лютого Олександр діяв за прописаним раніше планом. У розташуванні хлопці фасували пісок по мішках. Уже пройшла інформація про те, що ворог пройшов Якимівку. У цей час Олександру зателефонував комбат і сказав, що потрібно зупинити противника в районі села Нове (за 10 км від Мелітополя). Зі зброї у тербатівців було 10 автоматів Калашникова і кілька РПГ - у народі називають "мухою". З цією зброєю потрібно було протистояти колоні з 60-ма одиницями броньованої техніки. Вирішили діяти за ситуацією.
- Або відстрілятися і звалити звідти, або одразу відступати треба було. Ми всіх хлопців попередили. З нами ще був броньовик "Варта" з офіцером полковником і 3-ма нацгвардійцями. "Варта" на голій дорозі стояла, а на лівому фланзі був проїзд. Я зрозумів, якщо хтось із місцевих вестиме колону ворога, а колаборантів не бракує, то окупанти обходитимуть нас із флангів і відріжуть від Меліка. Тому сказав, щоб із лівого флангу, якщо щось побачать, одразу "лупили" і відходили.
І в цей час пішла колона - попереду БМД із 30-ю гарматою на очах прорвалася. Там Zетка була зі смугою по діагоналі на бортах.
З усіх нас тільки 2 людини мали досвід роботи в бойових діях, а інші навіть не знали як РПГ розкласти.
Коли з десантних люків почали трасувати по нас, я один раз вистрілив з мухи. Не влучив. Потім забрав у головного сержанта муху, з неї постріл і якраз у десантне відділення влучив. Двигун у них заглох. Але башта крутилася і по нас стали працювати з 30-ки. Ми відстріляли всі "мухи" і відійшли. Побачили, що їхня колона зупинилася.
Далі не було сенсу залишатися. Свою справу ми зробили - вони не в'їжджали в Мелітополь на розслабоні. А ми повернулися без втрат, - каже розвідник.
Відступали з болем у серці
Коли російські танки вже стояли перед південним колом у Мелітополі, надійшов наказ виходити з міста. І тербатівці виїжджали на своїх бандеромобілях.
- Колони з Ланосів, пікапів та інших цивільних машин виходили з Мелітополя і це було боляче. Ми ж знали, що вони нападуть. Якби нам дали добу: пригнали б трактор, і окопалися б. То ось там на каналі б і зупинилися.
Було б так, як ми їх зупиняли на Василівці. Ми зупинили їх на 4 дні. Були тільки ми й арта. Арта працювала! У мене за добу 4 рази телефон сідав за координатами, працювали по скупченнях техніки в Скельках, Малій Білозірці, Дніпрорудному.
Тобто, якби ми окопалися в районі дачних кооперативів у Мелітополі і поставили б міномети, зробили б хибні позиції або хоча б міст замінували, я вже не кажу, щоб підірвати, то це дало б такі нам козирі. Але Мелітополь би перетворили на Маріуполь. Вони розчохлили б "Гради" і лупили б по Мелітополю. Ми врятували місто, але ми не відвоювали його назад. І скільки нам потрібно буде покласти хлопців, щоб його назад забрати, невідомо, - каже командир розвідвзводу.
Війна дронів
Колишній бізнесмен з 24 лютого не випускає зброю з рук. У його підрозділі розвідки служать хлопці від 22 до 40 років. Усі, за винятком одного, з вищою освітою. Олександр отримав звання молодшого лейтенанта в 47 років на прохання побратимів.
- Для мене отримати "мамлея" в 47 - це, наче все життя людина пила і тільки до 47 дослужилася. Але про це просили хлопці. Сказали, якщо не ти, то пришлють чужого командира. Так я став молодшим лейтенантом і командиром розвідвзводу, - розповідає "Панчо".
Командир каже, що сучасна війна - це вже війна дронів. І 22-річні хлопці, особливо ті, хто захоплювався комп'ютерними іграми, за 3 місяці здатні навчитися навичок керування безбілетниками і навіть стати асами у справі ліквідації ворога дистанційно.
- У нас є хлопець 22 роки і він оператор з великої літери. Щоб навчити снайпера потрібно 4 роки. А хлопці, які класно грають в ігри на планшетах, за 3 місяці стають БПЛАшніками та операторами дронів. І вони завдають набагато більше шкоди ворогу, ніж будь-який снайпер. Снайперу треба вибратися в "зеленку", в "сіру зону" і його можуть змалювати дроном з тепловізором. І всі його роки підготовки коту під хвіст. А хлопці, яким за віком ще й зброю не належить видвати, за допомогою саморобних FPV-дронів кацапів знищують. Дрон може залетіти на 5 і 10 км, і ніякий снайпер не дістане його, - аналізує командир.
"Панчо" пишається своїми молодими бійцями, які вночі воюють дронами, а вдень разом із ним ходять у пішу розвідку. "Сталеві хлопці" - так командир охрестив свій підрозділ.
Більше про сучасне ведення бою та про перші бої за Мелітополь, дивіться в інтерв'ю.