Як у перші години та дні повномасштабного вторгнення російських загарбників у Мелітополі діяли українські силовики та військові. Які вимоги окупанти висунули меру міста під час першої зустрічі з ним.
Як сталося так, що Мелітополь за лічені години опинився під владою російської армії.
Відповіді на ці та інші запитання, які сьогодні найбільше хвилюють не лише мелітопольців, а й мешканців усієї України, дивіться у відвертому інтерв'ю з Наталією Мосейчук.
СКАЗАНО!
"Прожити зрадником набагато гірше, ніж втратити життя"
Іван Федоров
Редакція РІА-Мелітополь зробила добірку найцікавіших відповідей.
ЧОМУ ТАК ШВИДКО ЗАХОПИЛИ МЕЛІТОПОЛЬ
- Як готувалися регіони до війни?
- Це актуальне питання з січня 2022 року. З осені 2021 року ми почули, що таке тероборона і в нас з'явився керівник підрозділу Олександр Олександрович. І ми, як місцева влада, допомагали ТрО - надавали приміщення. Мелітополь у частині комунікації з ТрО був один із найкращих, оскільки були найкомфортніші приміщення, гарний ремонт.
- Ви, як міський голова, цікавилися, на скільки захищене ваше місто в разі нападу?
- Точно цікавився. Але звідки я міг це дізнаватися...
- Армія. У вас же стояли військові частини.
- Військова частина перебувала на мелітопольському аеродромі і ще була частина Нацгвардії. Якщо пам'ятаєте, у небі над Луганськом у 2014 році був збитий наш ІЛ-76 із мелітопольським екіпажем. Війна прийшла в Мелітополь через цю трагедію.
У нас була зустріч із військовими за тиждень до 24 лютого. Я зібрав нараду за участю представників військової частини, військкомату, Нацгвардії, правоохоронних органів, СБУ. Я поставив запитання: що ми маємо робити і які є завдання. Сказав, що ми готові допомогти, але ініціатива має бути від військових. Були завдання з підготовки тероборони, але це були завдання військових, цивільним їх не ставили. Тому Мелітополь жив звичайним життям у звичайному режимі. І в такому режимі ми зустріли 24 лютого 2024 року.
- А ви ставили запитання, чому так швидко захопили Мелітополь? Чому це стало можливим? Саме це запитання ставлять люди.
- За місяць після мого виїзду з Мелітополя на нараді президент цікавився хронологією подій 24 лютого: що було з військовими і силовими структурами. У мене відповідей на ці запитання немає. Думаю, що не в мене вони мають бути. Відповіді ми отримаємо. Але, на мій погляд, краще після перемоги.
- Чому краще?
- Сьогодні ми маємо згуртуватися навколо допомоги нашим військовим. А тем, які нас роз'єднують, точно більше, ніж тих, які об'єднують.
- А ви вже знаєте, що відповідь нас роз'єднає?
- Я не знаю чи ця тема нас роз'єднає, але є велика кількість тем, які нас роз'єднують. І я не хочу сьогодні на цьому фіксуватися.
- Із вами спілкувалися спецслужби?
- Так я проходив процедуру фільтрації: це допити, поліграф, певні документи. Усі колишні полонені проходять цю процедуру.
- Що зробила місцева влада, щоб секретні документи не дісталися окупантам?
- 24 лютого робочий день у нашої команди розпочався о 5 ранку після вибухів на аеродромі. О 5.30 була перша нарада із силовиками. А о 7.30 весь колектив виконкому був на роботі. Росіяни були за 100 км від міста. О 15.30 вони були на кордоні з містом. У нашій диспетчерській і в моєму кабінеті виведені всі камери, і ми бачили, хто і куди рухається. У проміжку між 16.30 і 17.00 права російська броньована машина заїхала в місто.
Ми протягом 9 годин видавали військові квитки всім військовим, щоб ці документи не дісталися ворогу.
- СБУ, прокуратура, суди де були в цей час?
- Співробітники СБУ і прокуратури були в моєму кабінеті вранці. Мені вони не підпорядковуються. Ми тільки координувалися. О 10.00 ранку вони були в місті, а потім окремі підрозділи стали отримувати команду про виїзд із Мелітополя. Співробітники прокуратури не можуть іти проти озброєних людей. Співробітники СБУ теж були в тій кількості, що не могли б захистити місто. О 14.00 остання військова частина покинула Мелітополь...
- А що в цей час відбувалося з людьми? Що відбувалося на дорогах?
- Не можу сказати, що була паніка божевільна. Усі завмерли і всі чекали, що відбуватиметься. Багато хто ухвалив рішення, що жінки і діти мають виїхати, оскільки Крим поруч. Але масового виїзду з міста не було.
Я особисто разом із командою ухвалив рішення не виїжджати. Батьків просив виїхати, але вони залишилися.
ЗРАДА ГІРША ЗА СМЕРТЬ
- Є історичні приклади, коли загарбники заходили в міста і вбивали комуністів, керівників сіл, міст. Є й свіжі приклади Бучі та Ізраїлю. Ви відчували, що вам загрожує? Чи був страх перед росіянами? На скільки ви тоді ще довіряли цій нації і чи очікували звірств від них? Чи розраховували, що з ними можна розмовляти, все-таки південний регіон?
- У багатьох жителів України на той час була думка, що це на кілька днів. Що щось трапиться і все зупиниться. Особисто для мене була загроза втратити життя. Але з іншого боку - була загроза все життя прожити зрадником. І коли ми ставимо на терези ці дві речі, то для мене особисто прожити зрадником куди гірше, ніж втратити життя.
І ще, уявіть собі, 24 лютого я залишаю місто, в якому понад 60% виборців обрали мене мером і, де нашій команді довірили представництво в міськраді 80% виборців. Я розумів, якщо я це зроблю, то ніколи не повернуся в рідне місто. Це була б зрада. Тоді пропаганда вже працювала - вони розповідали, що Президент покинув Україну, всі міські голови поїхали. І нам важливо було через соцмережі показувати, що міський голова в Мелітополі. Я щодня записував у різних місцях міста звернення, щоб показати, що я в місті.
Секретар Мелітопольської міськради і голова Мелітопольської РДА виїхали в той момент у Запоріжжя, а я з командою всіх заступників і керуючих справами залишився в Мелітополі.
- Із Києва були якісь накази?
- У нас був постійний зв'язок із головою Запорізької обласної державної адміністрації О. Старухом. Це було реагування на поточну ситуацію, стратегічні питання не вирішувалися. Спілкувався з представником ВР України, керівництвом Офісу Президента. Але це було більше як збір інформації. Мені казали, що є військові в місті. Я говорив, що їх немає. Сказали - ось уже їдуть. Я сказав, що готовий зустріти.
- Коли відчинилися двері і ви побачили окупантів на порозі?
- Це було 26 лютого. Їх було п'ятеро. Розмова тривала хвилин 10-15.
Я був один і вони чітко за методичкою сказали, що тут росія. Зустрічалися в будівлі Мелітопольської РДА. Вони представилися співробітниками російської влади. Сьогодні я вже знаю їхні імена.
Я запитав, що вони хочуть. Вони відповіли, що я повинен виконувати те, що вони скажуть.
Я відповів, що я представляю українську державу і виконую команди, які мені надходять по лінії ЗОВА, Кабміну та Офісу Президента. Вони сказали, що це ненадовго, натякаючи, що Київ впаде. Я сказав, що, як представник офіційної влади України, маю намір продовжувати виконувати всі функції. Які нам доручили наші громадяни: забезпечувати життєдіяльність міста, допомагати соціально незахищеним громадянам. Але є умова - на площі має бути український прапор. Якщо його не буде - наша команда не буде нічого робити. Ніхто не очікував від нас того, що ми ставитимемо умови.
Мелітополь не був метою. Їм було важливо, щоб у місті не було колапсу. Тому вони погодилися на те, щоб залишився український прапор.
Щодня були мітинги і, коли люди виходили групами, вони почувалися в безпеці.
МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ - ВОРОГИ УКРАЇНИ
- Я зі здивуванням дізналася, що велику роль у вашому житті відіграла церква і релігія. До того, як усе почалося, ви якось перетиналися з релігійними діячами? Мелітополь таке релігійне місто?
- У нас є представники всіх релігій. На жаль, сильний вплив мав московський патріархат. І моя особиста думка, це вороги України. Бо саме монастир московського патріархату і став першим притулком для російських військових.
У нас у місті була Міжконфесійна Рада, куди входили батюшки всіх церков. І представники всіх конфесій, крім московського патріархату, виходили на молебні на площу. І вони були рушійною силою. Спільний молебень був до середини літа 2022 року. У це складно повірити. Але так було. І наші пастори зробили свою роль.На мій погляд, якщо людина ходить до церкви - це правильно. І, якщо люди вірять, то це йдеться про їхній внутрішній стан.
КОЛАБОРАНТИ ГОТУВАЛИСЯ
- Чи була в Мелітополі вже готова заміна влади з числа колаборантів?
- Була. Вони чекали. Усі знали хто це. Усі знали, що Балицький - це "консерва". Людина, яку ми "випалювали" з влади з 2014 року. Уся вертикаль нелегальних керівників - це була вертикаль Балицького. Він боявся в перші дні виходити. Йому давали завдання вийти на площу і сказати: "Тепер ми за росію. Але він боявся, що його люди розірвуть". Чекав поки російська армія пройде вглиб держави, і тоді він на "білому коні" мав виїхати.
- З вересня ви створювали тероборону. А ви стежили за Балицьким у момент, коли вже з усіх "кранів" лилося про можливе вторгнення?
- Це питання мене турбує більше, ніж будь-кого з 2014 року, коли Балицький був провокатором і виступав із георгіївською стрічкою 9 травня. І кожне 9 травня перетворювалося на страшну дату, бо проросійські провокатори влаштовували страшне. У ті роки вже Балицький на своєму приватному телеканалі показував карту України без Криму.
Вони хотіли захопити Мелітополь у 2014 році. Ми прийшли у виконком 28 лютого 2014 року. Наша команда тоді очолила Мелітополь і отримала 3-тисячний проросійський мітинг. Вибори 2014 року і Балицький стає депутатом ВР України. У 2015 році Балицький сформував більшість у місцевій міськраді. З 2015 року підтримка його в Мелітополі скотилася вниз. Держава обрала європейський шлях. Наша команда робила з європейськими партнерами спільні проєкти. І люди це бачили. Тому за 5-6 років відбулася трансформація населення міста. Вони зрозуміли, що все може бути набагато краще, ніж СРСР.
І як результат, 3 березня 2014 року був 3-тисячний проросійський мітинг. А в лютому 2022 року в окупованому Мелітополі, контрольованому російським військами, проводилися проукраїнські мітинги. Ніхто не чекав на росію. І жодного російського мітингу не було в Мелітополі.
Далі буде.
