Колаборанти Мелітополя, як правило, діляться на дві категорії. Перші - і таких більшість - продали душу дияволу з боліт за якісь блага: гроші, посаду, можливість звести рахунки з неугодними. Однак є й відверті дурні, які пішли в служіння до окупанта лише через те, що пристрасно люблять росію.
Звичайно ж, такими простофілями просто гріх було не покористуватися.
Відразу ж обмовимося - на термінах ув'язнення, які отримають (і вже масово отримують) зрадники, цей факт не сильно позначиться. І почнемо.
Незаслужено забута
Цього разу розповімо вам про незаслужено забуту "активістку" - фотографа з Мелітопольщини Поліну Гонцул, яка змінила своє ім'я на "Емілію".
Вибір імені доволі дивний за такої палкої любові до московських боліт. Воно краще б Дуняшею назватися, або, на худий кінець, Парашею - міцніше і до Пушкіна ближче.
А "незаслужено забутою" означає, що цього персонажа немає на "Миротворці", нею досі впритул не зацікавилися українські силовики. А між тим, варто було б.
Народилася Поліна Гонцул у Кирилівці, зараз перебралася до Мелітополя. Своїх проросійських поглядів ніколи не приховувала і особливим розумом особливо не вирізнялася. А це означає, що вона була ласою ціллю для окупантів, яким і старатися не довелося, щоб завербувати довірливу дурню.
Після закінчення школи, чомусь вирішивши, що вона - чудовий фотограф, поїхала на заробітки в Москву. Благо, мати Поліни-Емілії родом звідти, і, ймовірно, поклопоталася за свою доньку.
Там-то героїні нашої статті остаточно промили голову.
"Віхи" життєвого шляху
У одному з інтервью недалека зрадниця розкрила свій "творчий потенціал".
На даний момент Емілії, за її словами, 21 рік. З Москви до Мелітополя вона повернулася - ось збіг! - за місяць до початку повномасштабного вторгнення.
Звісно, інтерв'ю було пропагандистським - тому левова частка запитань, поставлених нашому персонажу, надійшли в ефір прямо з кремлівської методички. Однак навіть заготовлені відповіді характеризували Гонцул якнайкоротше комічно.
Зокрема, ненависть до українців почала прокидатися в Емілії ще під час спроб вступити до київського вишу, щоб навчитися премудростям професії фотохудожника.
- У Києві, я поступала на фотохудожника, я зі своїм офігенним портфоліо, розкладаю, починаю розповідати. мене обривають. Кажуть: "А можна те саме, тільки українською. І все. А я: "Ні!". Хоча я знаю українську мову. І мене почали завалювати запитаннями, яких не було в білетах Я вийшла з іспиту, буквально ридаю. Виходить викладач і каже: "Цій дівчині тут робити нічого, вона не вміє фотографувати і ніколи не навчиться", - голосила зрадниця.
Треба бути не дуже розумною людиною, щоб, проживши в Україні все життя, не освоїти державну мову на рівні, достатньому для вступу до вишу. І ще - дивуватися тому, що державною мовою, виявляється, треба й іспити до цього вишу складати.
Свій багатий внутрішній світ Емілія додатково розкрила на запитанні про те, як зараз йдуть справи з любов'ю до "русского мира". Так, каже, Гонцул, дивно - раптом після початку "СВО" від мене відвернулися мої українські знайомі...
- Раніше всі були більш-менш адекватні. Але після початку "СВО" від мене відвернулися мої друзі з Києва та Запоріжжя. Писали: "Ти - московська шльондра, з'й*буйся до себе в Москву". Коли я все переосмислила, я зрозуміла, що важкі часи народжують не тільки сильних людей, вони відкривають справжні обличчя людей. І я рада, що ці люди покинули моє життя і мені з ними не по дорозі. Їм ні з ким не по дорозі, - видавала "базу" колаборантка.
Немає сенсу далі розбирати цю логорею. Просто наведемо деякі цитати. Тільки через них вона цілком може отримати "десяточку" від українського суду.
- Коли я дізналася, що в місто зайшли російськими військові, я була дуже рада. Коли піднімали прапор - я насолоджувалася цим моментом.
- Люди ділилися на два типи: перші, які ой, почалася війна, що ж тепер робити, вони не розуміли. А другий тип людей - це ті, які "Слава Україні!" тощо.
- Коли я побачила перший раз російських військових, я сказала: "Привіт, ласкаво просимо додому".
- Коли почалася вся ця "двіжуха" (проукраїнські мітинги - ред.), були всякі чатики. Я заходжу на той момент у чат Мелітополя - і там запрошують на мітинги за 200 гривень, і там ставлять плюсики. Ось і весь патріотизм.
У кожній діжці чопик
"Так склалося, що люблю росію і люблю фотографувати. Вважаю, що я повністю на своєму місці. Моя головна професія фоторепортер, знімаю всі головні події. Також я військовий фотограф", - "октровєннічаєт" Гонцул.
Звісно ж, послужливою дурепою, яка готова працювати хоч безкоштовно, окупанти не могли не скористатися. Взяли її на дрібну посаду у "ВГА" Запорізької області, прилаштували "кореспондентом" у місцеві газетенки рашистів - і почали посилати її разом зі своїм фотоапаратом, куди Макар телят не ганяв.
Доручаючи їй або найнудніші, або наймерзенніші завдання.
Так, саме її послали в зруйнований Маріуполь, брати інтерв'ю у нібито місцевих жителів.
Там дурненьку Емілію остаточно зомбували - до ступеня ненависті до всього українського. Начебто це ЗСУ стирали в пил прекрасне місто на Азовському морі.
- Мій погляд на ситуацію в Україні перевернувся після інтерв'ю з людьми з Маріуполя. Після сліз дорослого чоловіка, ненависть до укронацистів переповнила мене. Людяність завжди на першому місці. На жаль, для нашого ворога - це не так. Вони називають нас "своїми людьми", але безжально знищують і не дають спокійно жити, - говорила Гонцул у річницю "визволення" Міста Марії.
Також Емілія пише і знімає ролики буквально про всі події, які окупанти знімають у Мелітополі та Мелітопольському районі і дуже любить "працювати" з "народним ополченням" Мелітополя і батальйоном імені Судоплатова, всіляко розписуючи видатні морально-ділові якості цих горе-вояків.
І найвидатніше - це цитата "Гіві". Того самого Михайла Толстих, донецького бойовика, якого ліквідували російські ж спецслужби 2017 року.
- Мені подобається цитата Гіві: "Якщо потрібно, я помру на своїй землі і за свою землю". Так от, якщо потрібно буде, я помру за Запорізьку область.
Зауваження, треба сказати, своєчасне. Оскільки Емілія Гонцул уже є ціллю для мелітопольських партизанів.
- Поліна є нашою законною метою. Будь-які партизанські залякування в неї викликають лише сміх, особливо не ховається, всі свої майбутні поїздки публічно афішує. Рано чи пізно своєю дурістю вона допоможе усунути саму себе, - йде мова в одному зі зверненнь в соцмережах.
Також віднедавна полювання на доморощену мелітопольську пропагандистку оголосили й "народні месники" Херсонщини.
І це нічого, що Гонцул поки що смішно. Дарині Дугіній теж було весело. Владлен Татарський посміхався і обіцяв "усіх пограбувати". Захар Прилєпін був досить веселий, як і екс-гауляйтер Якимівки Максим Зубарєв. Зловтішався Олег Царьов, юродствував Ілля Кива...
А зараз зовсім не смішно навіть тим, хто вижив. Від слова "зовсім".
У разі, якщо вам відомі факти співпраці будь-яких осіб з окупантами Мелітополя, просимо анонімно подавати зазначену інформацію на спеціально створену електронну скриньку: [email protected] або на наш чат-бот @Riamsupport_bot.
