Як окупанти змінюють етнічний склад на Мелітопольщині
Мелітополь є інтеркультурним містом, що навіть 2008 року брало участь у проєкті Ради Європи, де його було визнано зразковим інтернаціональним містом.
До повномасштабного вторгнення рф цей край відрізнявся своєю поліетнічністю. Тут мешкали близько100 національностей:
- українці,
- кримські татари,
- болгари,
- караїми,
- євреї,
- роми,
- поляки,
- німці,
- греки та інші національності.
Евакуація закордон
Видавши захоплення українських територій за «благо» і «визволення», росіяни поставили українських громадян на ТОТ перед вибором: або отримуй російський паспорт, або ти ніхто на своїй землі – без медичної допомоги, без грошей, без права власності в своєму домі. Відмовившись жити під таким «благом», частина мелітопольців виїхала ще на початку 2022 року. Багато хто оселився у Запоріжжі, зберігаючи національні традиції, показуючи усьому світові вірність Україні. Дехто евакуювавався на свої історичні землі. Так вчинили очільники Громадської організації «Мелітопольське товариство болгарської культури "БАЛКАНИ"» Мітєва Арина Миколаївна, і Пачев Сергій Іванович. Вони покинули окуповану територію, і наразі перебувають в Болгарії.
Полон і депортація
Інші, залишившись в окупованому Мелітополі, чинили опір або відмовлялись співпрацювати з окупантом, за що були заарештована або, в кращому випадку, депортовані. Відповідних «фільтраційних» заходів майже першими зазнали кримські татари.
До повномасштабного вторгнення у Мелітополі мешкали близько 100 кримськотатарських сімей. Перші представники цього народу з’явились у місті в середині 50-х років ХХ століття. Для них тоді був знятий режим спецпоселень в Середній Азії і Казахстані, але заборонялось повертатись в Крим. От кримськотатарський народ і оселявся в Мелітополі, поближче до історичної батьківщини. Хто знав, що через десятиріччя, їх знов почнуть лишати своїх домівок.
Незаконні дії з боку окупаційної влади були вчинені проти Лейла Ібрагімова - представниці кримськотатарського народу, директорки Мелітопольського міського краєзнавчого музею, депутатки Запорізької обласної ради. Після її виступу на платформі 21-го Постійного Форуму ООН з питань корінних народів весь світ дізнався, як російські військові поводяться з цивільним населенням у Мелітополі:
«10 березня мене викрали з мого дому … посадили в автівку, одягли на голову чорний мішок, дуже швидко везли в невідомому напрямку. Я опинилася в якійсь камері, де почався допит, який проводили фізичні особи у балаклавах…». З Мелітополя Лейла Ібрагімова евакуювалась 25 березня – першим гуманітарним коридором, і сьогодні активно займається громадською діяльністю.
Водночас деякі мелітопольці зазнали репресивних депортацій. Серед таких відомий в Україні католик Петро Креніцки, який 2015 року заснував Благодійний Фонд “Карітас Мелітополь” і парафію Успіння Святої Анни.
Мені на голову одягли мішок і посадили в машину, – згадує священник. - Було важко дихати. Я сказав: «чи допоможіть померти, чи зніміть мішок». Після цих слів ФСБшник дозволив зняти міх. Далі за процедурою співробітники ФСБ у своїй машині відвезли мене на КПП до Василівки. Дорогою вони навіть заявили, що російська федерація власним коштом доставляє мене до кордону з Україною».
Ще з’ясовано про представників грецьких товариств, які не пішли на співпрацю з росіянами і поки що жодних свідчень про те, що окупанти проти них вживали якихось заходів, не поступало.
Зрадництво
При цьому знайшлись і такі, хто купився на російську пропаганду. Шляхом маніпуляцій свідомістю населення, деяких схилили до віри у те, що «влада у руках місцевого населення», а насправді зробили з них керованих маріонеток. За допомогою збирання даних з відкритих джерел і живих свідчень склали орієнтовний список помічників окупаційної адміністрації.
Процес збору фактів про життя та діяльність представників національних меншин на тимчасово окупованих територіях непростий. Наданий нижче список не є повним, оскільки прямих каналів комунікації з окупованими територіями немає. Процес фіксації зрадників, які допомагають позбутись корінного населення, потребує подальшого вивчення.
Мешканка Мелітополя Катерина Шишманова – землякам пані Шишманова була відома як очільниця товариства кримських болгар, заслужена працівниця культури і почесна громадянка Мелітополя – входить у список «видатних особистостей Мелітополя». Тепер підіграє окупаційній владі приймаючи участь у зйомках кіно про новий мирний день і гарне життя в окупації.
Очолила "загальноросійську громадсько-державну організацію "Асамблея народів Росії" на захоплених територіях Запорізької області Ольга Гажева (Янєва). Саме вона сьогодні є рупором окупаційної влади від імені представників різних національностей.
Очільник Громадської організації «Вірменська громада «Масіс» Льова Маргарян - до війни депутат Мелітопольської районної ради, заступник голови Ради Асоціації платників податків України по Запорізькій області. Має власне приватне підприємство. На фото профіля і обкладинці в Facebook зображений із значком національного прапора.
Яскравою персонажкою на тлі «поміркованих» зрадників, свідчення про яких довелось збирати по крупицях, є Наталія Козерятська, яка до війни в Мелітополі очолювала українсько-польське товариство. Вона вирішила долучитися до так званої денацифікації і допомагала розбирати пропагандистську літературу, яку рашисти завезли до міської бібліотеки. За цим заняттям її і зняли камери пропагандистських каналів.
Якось неприродно виглядало після її багаторічного тримання біло-червоного польського прапора. Інтернет зберігає відомості, як Наталія Козерятська, бувши очільницею Мелітопольської спілки громадських організацій «Рада національних товариств», до війни переможно отримувала гроші від обласного бюджету на розвиток культури.
А коли вторглись росіяни, то виказала лояльність «новій владі». Є інформація про те, що вона приймала участь в організації фейкового референдуму. Іншими словами, представниця польської діаспори в Мелітополі продемонструвала усьому світові, як у змові з окупаційною владою чинить серйозне порушення норм міжнародного гуманітарного права. Воно полягає в насильницькому змушуванні українців присягати на вірність іншій державі. Такий примус заборонений Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни. Варто також додати, що сучасне міжнародне право виявилось не готовим до перфомансу з використання українського населення для офіційного визнання анексії окупованих територій. Тому особи, які зараз вислужуються «новій владі» в обмін на ілюзію поваги і недоторканність, після війни, можливо, зроблять чергові маніпулятивні заяви, що співпрацювали заради власної безпеки.
ОСОБЛИВА ДУМКА
Коваленко Світлана Василівна – голова грецького товариства «Геліос»
- Я знаю жінок, які благали окупантів, щоб вони не руйнували їхніх хат і не гвалтували дівчат, але прапор російський в руках не тримали і на співпрацю не йшли. Зрозуміло, що мелітопольці в окупації вимушено йдуть на примусову паспортизацію, бо потрібно лікуватись, працювати, уникати позбавлення прав на майно. Але це не є «співпрацею» з окупаційною владою.
Очам не могла повірити, коли бачила, як колега, з якою працювала поряд не один десяток років, в перші дні війни стояла під прапором рф, брала участь в заміні підручників з історії України на російські, керувала вилученням україномовних книжок.
Рано чи пізно буде надана правова оцінка побаченому - як колеги-співвітчизниці радісно хизуються на камери своєю причетністю до примусової натуралізації своїх же земляків. А зараз мені просто це гірко усвідомлювати.
Менеджерка освітніх проєктів Асоціації національних меншин Запорізької області, заступник голови ГО «Молодіжний центр німецької культури Заммельзуріум» Катерина Мечіславівна Коломієць:
- В Польщу виїхати Наталія Козерятська могла без проблем. Тим не менш не виїхала. Вона штучно створювала панічний настрій, поки не отримала грошей. Польща на початку березня надавала матеріальну допомогу і організовувала евакуаційний транспорт. Організація пані Козерятської грошову допомогу на адресу членів спілки отримувала. І увесь березень, квітень, травень приймала грошову допомогу, поки не надійшла інформація, що Наталія Михайлівна вже вилучає українські книжки. Бувши очільницею українсько-польського товариства вилучала українську літературу із бібліотек за вказівкою росіян
Натомість на співпрацю з окупаційною владою пішла меншість представників національних спільнот. До того ж маю зауважити, що 2014 року саме національні спільноти не допустили розхитування ситуації в Запорізькій області, як це трапилось в Донецькій і Луганскій областях.
Президент Асоціації національних меншин Запорізької області Науфаль Хамдані:
- До повномасштабного вторгнення на Мелітопольщині нараховувалось щонайменше 28 задокументованих національних спільнот. У зв’язку з окупацією деякі керівники нацменшин тримаються в тіні, але, за моїми відомостями, все ж таки трохи комунікують з так званим росмінкультом. Знаю й тих, хто відмовився співпрацювати з «новою владою». Проте, на жаль, знайшлись запроданці, які пішли на співпрацю з окупаційною владою.
Приміром, Наталія Козерятська, яка в перші дні війни телефонувала колегам з польських клубів і просила 50 тис грн на евакуацію поляків з Мелітополя. При цьому колеги з національних спілок мали інформацію, що Козерятська вже стала запроданкою.
Є відомості по молоканах, що мешкають у Приазовському районі. Їх нараховується десь 95 осіб. По них ще до війни надійшла інформація, що вже «чекають на путіна». Ми до них поїхали за роз’ясненнями, але молокани клялись-божились, що нікого не чекають, але з перших днів окупації здійняли російський прапор. Було дуже прикро за них.
Загалом, за словами Науфаля Хамдані, в окупації інтеркультурність Мелітополя повністю щезла, тому що національні спільноти приєднали до Кримського півострову. На якісь свята вони виходять, танцюють. Приміром, на «день росії».
Одночасно відбувається активне заселення «новими росіянами». Вони не інтегруються, а підминають під себе усе звичне і природне для корінних народів.
В Мелітополі немає бурятів – ці повідомлення хибні. Вони селяться в тимчасово окуповану Херсонщину. Мелітополь заселяється чеченцями, дагестанцями, і там сидить представник Кадирова.
Щодо кримських татар, то вони покинули Мелітополь і пішли в більшості у Крим, на свою історичну батьківщину. Позбавившись корінного населення, в їхні домівки заселяють людей з російських територій, тим самим створюючи нові, нехарактерні для України національні утворення. Ось така ситуація склалась в етнічному середовищі Мелітополя, - підсумовує Науфаль Хамдані.
В рамках даної публікації варто зазначити, що задовго до 2022 і навіть 2014 років відбулось трохи інше вторгнення росії – ідеологічне. Воно розпочалось ще у 90-ті роки ХХ століття. Сховища Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки (ЗОУНБ) зберігають чимало медійних свідчень про втручання в діяльність українських національних спільнот: загравання з осередками шляхом фінансування їх локальних медіа, оренди приміщень, організації різних проросійських заходів. При цьому росіяни диктували, які політичні гасла висувати національним осередкам. На гачок попались волзькі татари – дана діаспора локалізована у Запоріжжі. Їх видання «Бігі авил» (тиражем в 2000 екземплярів) навесні 2006 року публікувало статтю-гасло «Судьбу Запорожья – в руки горожан».
Хороший заголовок, якби не розміщена по центру шпальти символіка «русский блок». На початку статті так і наголошується: «Партия «Русский блок» создана в 2001 году на базе всеукраинской общественной организации «Русское движение Украины». Программа РБ: государственная поддержка всех национально-культурных групп населения ... Особая строка программы – партнерство с Россией и ее федеративными субъектами…» (Партію «Російський блок» створено у 2001 році на базі всеукраїнської громадської організації «Російський рух України». Програма РБ: державна підтримка всіх національно-культурних груп населення... Особливий рядок програми – партнерство з Росією та її федеративними суб'єктами…). Через 16 років після публікації Україна відчула на собі «партнерську підтримку» у місцях компактного проживання етнічних груп. Це був останній номер газети, яка виходила з середини 1990 років. Не трапився ва-банк із вирішенням долі Запоріжжя, і ніколи не трапиться. Дана архівна інформація є маленькою часткою паперових свідчень, які зберігають архіви ЗОУНБ. Вони потребують детального і копіткого дослідження, щоб з’ясувати, на якому етапі спрацював маніпулятивний кейс для тих, хто з 2022 року допомагає порушувати права і свободи корінних народів півдня України.
Маніпулятивна фаза колись торкнулась і фестивалю «Ми – українські». Вперше він був проведений 1999 року в Приморську Запорізької області. Часом фінансувався “Партією регіонів”, щоб учасники виходили на сцену з відповідною партійною символікою.
Науфаль Хамдані заборонив проведення заходу в такому форматі, тому що «коли піднімається міжнаціональне питання, то політиці не місце. На мене тоді образились, - згадує керівник Асоціації національних меншин Запорізької області. - Звісно, фестивалі такого масштабу потребують гідного фінансування, тому організатори і піддавались на маніпуляції. І коли я заборонив таке спонсорство, то й номери в готелях стали економніше. І страви скромніше. Проте зберегли фестиваль в його національному стилі без політичного присмаку».
25-й ювілейний фестиваль «Ми - українські» відбувся в запорізькому Незламному хабі на початку травня 2024 року. Ніякої політики – а тільки святкова зустріч активних представників національних культур, творчі колективи яких на період війни порідшали. Але це не завадило товариству «Чумацький шлях», єврейській громаді «Шалом», грецьким товариствам «Геліос» та «Еллада», польському товариству «Полонія» (Запоріжжя), громадській організації німецької молоді «Заммельзуріум» і Клубу польської культури та мови, майстрам народного мистецтва «Національне подвір’я », Студії танцю «Імеді» в особі Малхаза Чахвашвілі. створити свято духовного єднання і взаємозбагачення української національної культури та культур інших національностей, які мешкають в Запорізькій області.
Ми пам’ятаємо, як у першій фазі війни російські воєнні намагались загравати з місцевим населенням, бо чекали на зустріч з квітами. Але такого не сталось. У «добровільно» приєднаних містах люди чинили диверсії з підпалами, вибухами автівок запроданців, завдавали моральної шкоди окупантам проукраїнськими мітингами і розклеєними патріотичними листівками. Тому росіяни і вдались до штучного розбавлення корінного населення, щоб зробити його слухняним і лояльним окупаційній владі. Є предметом ретельного дослідження: що задовго до повномасштабного вторгнення спричинило ідеологічну російську диверсію в українську полікультурність? Поки ми не знайдемо відповіді на це історичне питання, деінде зустрічатимуться прихильники думки про «один народ і ми братья». Якщо хтось так досі рахує, то це його глибока омана. Війна це довела.