Війна змусила багатьох підприємців Мелітополя покинути рідне місто і свою справу, аби не наражати себе і свою сім’ю на небезпеку.
Про воєнні злочини окупантів, бізнесменів, у яких ворог вкрав все, що вони наживали, і тих, хто пристосувався до нового життя далі в репортажі.
Час мародерів
Мелітопольщина є потужним агропромисловим регіоном. Бюджет громади наповнювався не тільки завдяки врожаям, а й переробним виробництвом. Окупаційна влада ввела в оману світ, говорячи про «відновлення» Мелітопольського краю. А насправді з підприємств виганяють робітників і під виглядом «націоналізації» привласнюють виробниче майно.
Так, окупанти ще в травні 2022 року встановили контроль над Мелітопольським м’ясокомбінатом. Це було потужне м’ясопереробне виробництво в Україні із замкненим циклом виробництва, широким асортиментом продукції. Торговельна мережа даного підприємства була не тільки у Запорізькій області, а й по усій Україні. Тепер асортимент звузився і здорожчав.
Місяцем пізніше, в червні 2022-го рейдерське захоплення було здійснене на Мелітопольському хлібозаводі. Керівництву вручили папірець, у якому йшлось, що підприємство «націоналізовано». Якщо в росреєстрі є дані по Мелітопольському м’ясокомбінату про його діяльність, то по хлібозаводу – нічого. Тобто «націоналізація» потенційно є прикриттям для пограбування модернізованого виробництва.
“Прийняв правила життя в окупації”
Про долі невеличких підприємств Мелітопольського району майже нічого не ясно. Нам вдалось зібрати деякі факти про консервний завод «Трина», розташований в селі Тамбовка. Він займався переробкою і консервуванням фруктів і овочів. Засноване підприємство 2006 року Юрієм Тидерко. Запоріжцям запам’ятались смачні соки і консервація тринівського виробництва.
Директорка запорізької типографії «Колорит» Тетяна Миколаївна Шаповалова розповіла, як до війни успішно працювала з мелітопольськими підприємствами, друкуючи їм етикетки, і поділилась припущеннями щодо стану деяких виробництв внаслідок окупації:
– Так, я працювала з консервним заводом «Трина». У них в Мелітопольскому районі було невеличке виробництво. Замовляли тисяч 100 етикеток на сезон. Це невеликі об’єми, але зі смачними позиціями. Якість продукції «Трини» була на висоті.
Незабаром після початку війни власник консервного заводу Юрій Вільгельмович Тидерко зателефонував мені і спитав, на якому папері я друкувала етикетку. Розпитував про характеристики носія. Він сказав тоді, що нікуди не виїхав, бо за великим рахунком для нього нічого не змінилось. Припускаю, що він не схотів виїхати і прийняв правила життя окупаційної влади.
Дійсно, в росреєстрі суб’єктів малого і середнього підприємництва «Трина» значиться як «МСП: микропредприятие» з уставним капіталом 3 774 110 руб. Перебуває в реєстрі з 10 січня 2023 року.
З опублікованої фінансової звітності за 2023 рік можна побачити, що виручка склала 0 руб, а чистий збиток склав 1,4 млн руб. Юрій Тидерко продовжує директорствувати на заводі, проте не в ролі власника. В російському реєстрі в засновниках значиться інше прізвище. Так що за великим рахунком для керівника консервного заводу дещо змінилось, особливо в частині попиту на його товар. Нема чому дивуватись: окупант завжди на початку обіцянку щодо примарного «розвитку» подає, як «цацанку», а потім відбирає активи і виробництво схлопується.
“Приїхали автоматники і вигнали охорону”
Інша доля спіткала мелітопольське підприємство «АРІС» з виробництва і продажу кондитерських виробів.
Тетяна Шаповалова розповіла, як їй до війни працювалось з даною компанією:
– У АРІСа були чудові об’єми замовлень друкованої продукції. Вони продавали свої вироби і по усій Україні, і в країни Балтії (Естонія, Литва, Латвія). Замовляли в мене надвеликі тиражі етикетки на різні види хлібобулочної і кондитерської продукції. Мені не відомо точно, але чула, що підприємство у власника віджали.
Нам вдалось поспілкуватись з власником ТОВ «АРІС» Ігорем Михайловичем Мурзаком. Він зараз знаходиться на підконтрольній Україні території. Довелось якийсь час побути в окупації, але через кілька місяців виїхав з Мелітополя, де з 1998 року розвивав свою справу.
Ігор Михайлович розповів, як окупаційна влада, під прикриттям воєнних відібрала його підприємство:
– З початком окупації, поки я там був, намагались продовжувати працювати, виробляти продукцію. Підприємство стоїть у промзоні, і до нас неодноразово приїздили представники «нової влади», пропонували якісь схеми, за якими ми повинні були працювати, обіцяли «допомогу в розвиткові». Ніякого розвитку не було. Умовно кажучи, якщо до війни рентабельність виробництва досягала 200 тонн на місяць, то в окупації вона впала до 20 тонн. Це об’єми для регіонального споживання, які ми могли реалізувати максимум ще у Бердянську, окрім Мелітополя…
З огляду на ситуацію, що склалась, і через погіршення стану здоров’я, вирішив покинути місто. Хоча мені радили не їхати, мовляв, «доїдеш до найближчого підвалу». Багатьох моїх знайомих за намір евакуюватись з Мелітополя через підвал пропускали. Вони виходили звідти не те, що побиті були, а майже скалічені. Але спробувати вирішив. Виїхав у червні 2022 року з дружиною - не власною автівкою, а службовою, взявши із собою невеличку валізу. Виїхавши з окупації, відчули зовсім інше повітря – свіже, прозоре. Сподівались, що через пару місяців повернемось додому. Але не сталось…
А в серпні 2023 року на АРІС заявились представники окупаційної влади з листом, згідно з яким підприємство повинно надати документи на «нову реєстрацію» і визначили місячний термін для здійснення цієї процедури. Проте ніякого «місяця» не було, через три дні приїхали автоматники і вигнали з підприємства усю нашу охорону. Співробітники підприємства не змогли забрати свої трудові книжки, щоб працевлаштуватись в інше місце. Також там лишились особисті речі робітників. Скаржились в їх фейкові прокуратури. Їм відповідали, що такого не може бути, винні будуть покарані, і нічого так і не вирішили з поверненням моїм робітникам документів і особистих речей.
Про долю АРІС мені наразі нічого не відомо. Туди нікому з наших людей просто неможливо потрапити, щоб дізнатись, що там коїться.
- Мені один чоловік, коли я був у США, буденно розповів, що вклав усі акції у якусь справу, і повністю прогорів. Я тоді був вражений. А от сьогодні згадую це спокійно, бо зробив висновок: у нас зараз війна, внаслідок якої в мене не стало підприємства. Значить, я теж прогорів. Така буденність. Прикро тільки те, що людям не можу зарадити. Моїм співробітникам, які працювали, розвивали виробництво, і зараз я нічим не можу їм допомогти.
Після захоплення підприємства пройшов майже рік, але жодних новин, що там з власністю Ігоря Мурзака не надходить. Йому відомо тільки те, що підприємство закрите, чужі люди з автоматами ходять туди-сюди.
В росреєстрі ТОВ «АРІС» зафіксовано як «ООО АРИС». Судячи з відкритих даних, підприємство не працює, бо відсутні повідомлення про кількість робітників на АРІС і про здійснення фінансових операцій. От так було знищене потужне і затребуване виробництво.
В Мелітополі лишилось працювати схоже виробництво, яким керує Павло Маньковський. Але дані росреєстра не дають ані кількості працюючих, ані фінансового руху.
Зібрані факти наочно демонструють, який злочинний переділ власності відбувся на Мелітопольщині. Під маніпулятивними гаслами про «розвиток виробництв» і «збереження робочих місць» окупанти встановлювали контроль над виробничими потужностями і переводили під російську юрисдикцію.
Поради юриста
Підприємці звертаються в СБУ і Нацполіцію, щоб зафіксувати привласнення їх майна. Зібрані докази є необхідною підставою для судового ухвалення на користь постраждалому бізнесу. Раніше РІА Південь публікував поради юриста, як мешканцям Мелітополя та інших окупованих територій відшкодувати збитки, завдані російською федерацію. Серед іншого адвокат Запорізької юридичної компанії «Майстро і Беженар» Дмитро Майстро вказав:
- Пдприємці, громадяни можуть звернутись до українських господарських судів з позовом до країни-агресора щодо стягнення завданих матеріальних збитків. Або звернутись вже до міжнародних інвестиційних арбітражів, що містяться в Європі і в Великій Британії з відповідним позовом. В цьому напрямку є добра новина: Євросоюзом розглядається питання створення Компенсаційної комісії і Компенсаційного фонду із відшкодування збитків, завданих країною-агресором, Україні та українським громадянам. В межах напрацювання таким питанням займаються в Стразбурзі. Планується створити фонд, який би наповнювався за рахунок конфіскованого майна, російських заморожених активів, цінних паперів”.
Коли це запрацює, громадяни, підприємства можуть звертатись до комісії, надавати документи, докази, як окупанти шляхом маніпуляцій і рейдерства знівечили українське виробництво.