Після вторгнення російських загарбників до Мелітополя мирні жителі насамперед зіткнулися з проблемою дефіциту медикаментів.
Багато аптек було розграбовано
Нових постачань препаратів не було. Без медичного забезпечення залишилися в тому числі люди, які живуть із ВІЛ та пацієнти програми замісної підтримуючої терапії.
Наприкінці березня на початку лютого 2022 року в Мелітополі буквально біля кожної аптеки спостерігалися довгі черги з тих, хто потребував медикаментів.
Фото з архіву РІА-Мелітополь
Деяких мелітопольців саме дефіцит життєво необхідних препаратів штовхнули на виїзд з окупації. Серед тих, хто виїжджав насамперед, були й ВІЛ-позитивні люди та пацієнти програми замісної підтримуючої терапії.
Про труднощі та маленькі перемоги своїх підопічних РІА-Мелітополь розповіла Людмила Шевченко, соціальна працівниця благодійної організації «Мережа 100 відсотків життя. Запоріжжя», яка надає допомогу вищезазначеній категорії переселенців.
Втеча від окупантів
У Запоріжжі, де сьогодні проживає близько 15 тисяч переселенців із Мелітополя та Мелітопольського району, з перших місяців початку повномасштабної війни в Україні було організовано центри допомоги. «Мережа 100 відсотків життя. Запоріжжя» – одна з організацій, чиї співробітники зустрічали переселенців на «Епіцентрі».
Тоді на «Епіцентрі» людям допомагали відновити документи, знайти тимчасове житло.
- Коли був великий наплив переселенців, ми на «Епіцентрі» чергували та інформували людей, куди вони можуть звернутися по тимчасове безкоштовне житло. Також там були встановлені пункти видачі гарячої їжі, де люди могли поїсти, а також нагодувати вихованців. Наші соцпрацівники надавали свої контакти, запитували, чи потрібні якісь медичні послуги. Зверталися люди, які не мали на той час антиретровірусної терапії, і ми допомагали її отримати, - розповідає Людмила Шевченко.
Як відомо, у РФ немає державних програм з надання ЗПТ (замісна підтримуюча терапія) і людьми, які вживають наркотики держава не займається. Тому, коли російські війська зайшли до Мелітополя, люди, які потребують регулярного прийому медикаментів, одномоментно позбулися підтримки, отримавши абстинентний сидром.
- Вони кажуть: "Нам не страшно нічого, нам страшно залишитися без препарату". Пацієнтам на ЗПТ складно. Якщо хоч один день не прийняти препарат, людина йде в абстинентний синдром, їй стає дуже погано. "Це дуже важко перенести і психологічно, і фізично, тим більше ще й у стресовій ситуації", - пояснює Людмила.
В Україні проблем із препаратами для ВІЛ-позитивних людей немає. Достатньо звернутися до лікарні по АРВ-терапію. Громадянам України допомога надається безкоштовно, не потрібен паспорт, амбулаторна карта та інші документи – все є в електронній базі даних. Це дуже зручно особливо для тих, хто виїхав з окупованих територій.
Знайшла свою долю
Організація «Мережа 100 відсотків життя. Запоріжжя» донині супроводжує переселенців, зокрема мелітопольців. Як склалися долі деяких із них у редакції РІА-Мелітополь на правах анонімності розповіли соціальні працівники.
Багато пацієнтів, які втекли з окупації, вже налагодили своє особисте життя. Хтось навіть відмовився від прийому препаратів і впорався з недугою.
Сорокап'ятирічна Алевтина (ім'я змінено) вживала наркотики на момент, коли дісталася з Мелітополя до Запоріжжя.
- У неї, по-моєму, з документів був тільки код. У Запоріжжі юристи допомогли їй поновити паспорт. Ми допомогли їй стати на безкоштовну програму замісної терапії. Саме там вона зустріла чоловіка, з яким колись давно зустрічалася. А нещодавно у них було весілля. Навіть таке буває, – посміхається Людмила.
«ВІН МЕНІ ЩОДНЯ ПРИНОСИТЬ АПЕЛЬСИНИ»
Ще одна історія подружньої пари. Обом переселенцям близько 50-ти, перебували на програмі замісної підтримуючої терапії.
- Він пересувався на ходунках, а вона на кріслі-колясці. Обидва були на замісній терапії тривалий час. Усі ніяк не могли вийти із цієї програми, не виходило. Вони переїхали до іншої країни. Там медики підібрали їм певне лікування, реабілітаційні заняття. Він почав займатись на велосипедному тренажері.
Тепер уже й ходунки викинув, надіслав мені фотографії, що їздить на велосипеді. Його дружина, звичайно, пересувається за допомогою крісла колісного. Але вони знайшли такий спосіб – до велосипеда він причепили візок, і катає її.
Показували умови проживання – у квартирі зручно та на вулиці скрізь ростуть апельсини. Жінка розповідає: "Він мені щодня приносить апельсини, такий задоволений", – радіє за своїх підопічних соціальний працівник.
ПІШКИ З БЕРДЯНСЬКА ДО ЗАПОРІЖЖЯ
Деякі жінки-переселенки, які відвідують групи самодопомоги, що їх організовує "100 відсотків життя. Запоріжжя", знаходять собі роботу.
Так сталося з однією з підопічних організації. Після окупації в Бердянську, також, як і в Мелітополі, почалися проблеми з медикаментами. Російські військові виганяли пацієнтів із лікарні. Одну з літніх мешканок Бердянська фактично відправили помирати вдома без інсуліну. Тоді донька вирушила пішки через блок-пости до Запоріжжя, щоб купити препарат для мами. Йшли вдвох ще з однією мешканкою Бердянська.
- Пересувалися з одного села в інше. Щоб не привертати увагу на блокпостах, взяли по одній маленькій сумочці та пляшці води. Ночували у посадці, – переказує історію однієї зі своїх підопічних переселенок соцпрацівник.
За 4 дні жінки подолали відстань 200 кілометрів. Підтримували одне одного. Було страшно через можливість напоротися на міни. Дійшовши до Запоріжжя, одна з жінок звернулася по допомогу до «100 відсотків життя. Запоріжжя».
Її поселили до гуртожитку, проте через наплив переселенців потрібно було визначатися – залишитися чи через 2 дні евакуюватись.
- «Я ж прийшла до Запоріжжя за інсуліном. І як я зараз кудись поїду?». Жінка звернулася до мера через Facebook. Написала йому звернення, описала свою історію, попросила допомоги. Вона каже: «У мене вже такий крик душі був, що мені було байдуже. Написала йому все, що думає, все, що випробувала». І мер відгукнувся. Він допоміг їй із житлом. Вона по сьогоднішній день у гуртожитку живе. Знайшла собі роботу, відвідуючи нашу групу психологічної підтримки. Офіційно працевлаштована. І з інсуліном вирішилася ситуація за допомогою волонтерів, – розповідає ще одну історію із життя переселенців соціальний працівник.
На жаль, мати однієї з мешканок Бердянська, яка дійшла до Запоріжжя пішки, через деякий час померла від цукрової коми. Ховали жінку чужі люди, оскільки нікого з рідних не було в Бердянську.
Сьогодні будь-який переселенець із ВІЛ, наркозалежністю може звернутися до «100 відсотків життя. Запоріжжя». У цій організації людям, які потрапили в біду, надають такі види допомоги:
- гуманітарну,
- соціальну,
- психологічну,
- юридичну допомогу.
Крім того, організація здійснює профілактичні послуги – тестування на ВІЛ швидкими тестами, консультування з питань лікування.
Веб-сайт: www.zpnetwork.org.ua
Телефон: 0 800 400 567
Стаття підготовлена у партнерстві з командою Відкритого простору допомоги «Саме тут» за сприяння ПРООН в Україні в межах проєкту «EU4Recovery — розширення прав і можливостей громад в Україні» (EU4Recovery) за фінансової підтримки ЄС.