!["Мы снимаем квартиру за 7 тысяч, а в нашем доме спят осетины" - жительница Мелитопольщины рассказала, как потеряла все](/images/news/2024/07/355796.jpg?1721642863)
Російські окупанти, які розв'язали кровопролитну війну, зруйнували життя мільйонів людей. Серед них тисячі мелітопольців, вимушених покинути рідний дім.
Про те, які почуття відчувають наші земляки, що втратили все, розповіла мешканка Ботієвого Мелітопольського району. Її син з 2015-го року захищає Україну і зараз воює на Харківському напрямку.
Саме це й стало головною причиною поспішного виїзду родини.
20 років прожили з чоловіком у Ботієвому (колишній Приазовський район, нині - Мелітопольський)...мали роботу, поля, город. Син наш із 2015 - в АТО...
Слава Богу, і зараз здоровий, захищає Україну на Харківському напрямку. Наша гордість
З рідної хати виїхали приблизно через півроку після окупації. Бо асвабадники так і заявили: "Ми знаємо, де твій син, знаємо, що полюбив бандерівців і тепер не дає спокою нашим людям. А ми тут не залишимо вас у спокої. Хочете жити - тікайте", пише жінка.
З важким серцем сім'я залишила рідну домівку, склавши в машину лише найнеобхідніше. Зовсім скоро житло мелітопольців зайняли рашисти...
Тож за кілька годин завантажили в машину, що могли: речі, ковдри, дещо з кухонної техніки. Та й поїхали. Зараз у нашому будинку живуть якісь осетини... Сусіди кажуть, порядку там ніякого: у нашому садку, де колись рясно цвіли троянди, тепер височіє амброзія заввишки в 2 метри.
Коли курили цигарки, спалили нам двоспальне ліжко - нове було, з дуба... За літню кухню, де робилася консервація, взагалі мовчу. Там зараз ні вікон, ні дверей. А ми ж із чоловіком самі наживали, своїми руками хату зводили.
Поки майном сім'ї користуються окупанти, мелітопольці змушені поневірятися по орендованих квартирах. Платити за чуже житло доводиться чимало.
Тепер - на орендованій квартирі. Змушені щомісяця платити по 7000 грн плюс "комуналка"... а зараз усе подорожчало. І наша господиня хоче підняти плату до 8500. "Не подобається, - з'їжджайте. Знайдуться більш платоспроможні..." - ось і вся розмова.
У тому, що відбувається з її життям, наша землячка звинувачує тільки окупантів. І дуже сумує за рідним домом, про який залишилися лише спогади.
Знаєте, просто серце кров'ю обливається. Був дім, була сім'я, було життя... а тепер з усього того лишилися лише спогади, і ось ще ця світлина з соняшниками - мій шлях до рідної домівки...
Не дай Бог нікому в житті не пізнати того лиха, яке пізнали тисячі наших людей. І якщо у 2014 році це все здавалося таким далеким від нас, таким неможливим, зараз я точно знаю: і в одну мить можна залишитися без даху над головою...всього за мить стати ніким... Не дай Бог нікому...