Сім'я із Мелітополя потрапила під ракетний обстріл у Києві (фото, відео)

Життя сім'ї переселенців Георгадзе з Мелітополя розділилося двічі на "до" і "після". Перший раз, коли почалася повномасштабна війна і російські війська 25 лютого 2022 року увійшли в Медове місто.

Коли не знаєш, хто ворог

На цих фото щасливі обличчя мелітопольської родини. Тетяна Георгадзе - лаборант кафедри інформатики та кібернетики Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. Її чоловік Євген будівельник - виконує роботи з натяжних стель. Разом сімейна пара виховує дворічного синочка.

Уже за кілька місяців мирне щастя зруйнує війна. Після повномасштабного вторгнення російської армії до Мелітополя Георгадзе прийняли рішення виїхати з окупації. Жити разом із дворічною дитиною в місті, яке контролювали російські війська, було надто небезпечно. Найскладніше в окупації - це те, що ніхто не знає кому можна вірити, а хто вже чужий.

- Ми жили в нижній частині міста. Поруч сусіди ходили з українськими прапорами на проукраїнські мітинги. А з іншого боку - сім'я вже годувала і напувала російських солдатів. На вулиці ніхто вже не знав, кому ти можеш відкритися і сказати те, що думаєш. Для мене, як для людини відкритої, це було найбільшим випробуванням, - згадує Тетяна.

Виїжджати довелося 4 травня довго і з неприємними пригодами. Якраз в той день йшла через Василівку колона ООН, і мелітопольці з надією думали, що і їх пропустять, але військові на останньому блок-посту нікого не пропустили... Представники ОНН нікому нічим не допомогли. Їхня колона проїхала на початку 11 ночі...

Мелітопольці подолали 15 блок-постів. Найбільші складнощі були з ДНРівцями.

- Росіяни нічого не розуміли в наших документах, а ці прискіпливо запитували в чоловіка, де військовий квиток, хто він українець чи грузин. Поводилися грубо, - згадує Тетяна. – А далі почалась комендантська година. Коли вже постало питання ночувати на трасі в машині або повернутися до Василівки, вирішили повернутися і переночувати. Було холодно, їсти нічого, спати ніде. На руках маленька дитина. Я просила пропустити нас, але мені сказали: "Залишай машину і йди з дитиною на руках пішки до Василівки". Дякую, що допоміг Олександр Любишко. (Про цього перевізника ми писали раніше). Він дав нам координатора і той знайшов місце для ночівлі, - згадує родина.

Наступного ранку мелітопольці дісталися Запоріжжя, де їм допомогли розташуватися волонтери. Далі шлях лежав уже до Києва, який став тимчасовою другою домівкою для мелітопольських переселенців.

Друге народження

Другим своїм днем народження сім'я Георгадзе називає 30 травня 2023 року.

Оскільки тільки за один травень російські військові 17 разів атакували столицю України, застосовуючи сотні балістичних, аеробалістичних і крилатих ракет, а також дрони-камікадзе, мелітопольці вже потихеньку почали звикати до життя із сиренами тривог, вибухами. Однак ніхто не думав, що одна з ракет може залетіти їм у вікно.

- Це сталося 30 травня о 3.45. Ми прокинулися від того, що наша орендована квартира була в густому диму. Розплющила очі і першим, що побачила, була кров. Усе навколо залито кров'ю, - згадує ніч кошмару Тетяна Георгадзе. - Скло вибито, у стіні велика діра від ракети, яка прошила будинок.

Тетяна насамперед схопила на руки дворічного сина. Стала судорожно оглядати, чи не поранений він. Чоловік був весь у крові.

- Ми всі були в крові. Я спочатку подумала, що і я поранена. На адреналіні болю не відчуваєш. Дивлюся, всі ноги в крові. Але потім зрозуміла, що зі мною все гаразд, на синові жодної подряпини, а ось чоловік поранений. І це була його кров. Швидко віднесла сусідці малюка, щоб вона за ним пригледіла, а сама стала допомагати чоловікові. У нього зі спини стирчав величезний осколок від снаряда. Я стала закривати криваву рану рушниками до приїзду швидкої допомоги. Мені здавалося, що вона не їде до нас цілу вічність. Щоб ви розуміли, у будинку постраждали - 200 квартир, - згадує Тетяна.

Так виглядає осколок, який дістали зі спини Євгена під час операції.

"Ангели загасили диван"

На другому поверсі багатоповерхівки, де винаймали квартиру мелітопольці, була пожежа. Рятувальники все заливали водою. Коли дісталися до 4 поверху - квартири, прошитої ракетою, поцікавилися, хто гасив полум'я.

- Я навіть спочатку не зрозуміла, про що вони взагалі питають. І тільки потім, придивившись у всьому цьому хаосі з розбитими шибками, дірки в стіні, побачила, що наш диван, який стояв у кухні, тлів від попадання снаряду. Я тоді, пам'ятаю, відповіла рятувальникам: "Ангели загасили диван".

Сьогодні Євген Георгадзе проходить лікування в ортопедичному травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні. У нього зламана плечова кістка на правій руці, склом порізана нога. Найскладніша травма - осколок у спині.  На щастя, нерв не зачеплений, рана на нозі зашита, лікар під загальним наркозом витягнув осколок зі спини Євгена.

- Цей величезний шматок металу мені снитися. Я почала відходити від шоку тільки в ніч із 31 травня на 1 червня. Лягала спати і відчувала, що адреналін не відпускає, живіт нервово-судорожно стискається, нудить. А в голові головна думка - всі живі. Спасибі Господу, що і дитина, і чоловік, і я живі. Бог нас дивом зберіг. На дитині немає жодної подряпини. Я вірю, що це Бог допоміг нам, - впевнена Тетяна.

Після того, як ракета зруйнувала орендовану квартиру Георгадзе, Тетяна з сином пішли жити до сестри, яка також виїхала з окупації. Євген не менше місяця проведе в лікарні.

Сім'я Георгадзе безмірно вдячна всім своїм колегам, знайомим і навіть незнайомим людям, які відгукнулися на їхнє лихо і в перші дні після ракетного обстрілу почали телефонувати зі словами підтримки з-за кордону, України, перераховувати допомогу. Київський Центр "Саме тут" також оперативно передав родині продукти, засоби особистої гігієни та прийняв заяву на виплату матеріальної допомоги.  З такими згуртованими і небайдужими до чужої біди людьми Україну ворогу не перемогти.