Кам'янське - село в Запорізькій області, через яке проходила "дорога життя". Це був єдиний короткий шлях, яким жителі Мелітополя та інших окупованих населених пунктів могли виїхати до Запоріжжя.
У грудні 2022 року так званий губернатор Запорізької області Є.Балицький заявив, що через КПП Василівка більше не будуть пропускати українців.
Після цього на "дорозі життя" могли бачити лише полонених або депортованих із числа тих, хто не визнавав росію.
Сьогодні в Кам'янському з майже 2500 населення довоєнного періоду залишилося 27 осіб. Здебільшого це люди пенсійного віку, які в прямому сенсі слова тримаються за стіни. Нехай навіть зруйнованого вибухами, але свого будинку. Тут немає електрики, води. Вижити можна тільки за рахунок рятувальників і волонтерів.
Коли рятувальники привозять продукти, місцеві перевантажують їх дуже швидко. Ворожі дрони вистежують скупчення людей і б'ють по мирних.
- Без води Кам'янське і Плавні. Двічі на тиждень ми веземо продукти в Кам'янське, Плавні, Приморське, Степногірськ. Цього разу привезли солодощі, чай, каву і продукти швидкого приготування, - каже заступник начальника Василівського районного управління полковник служби цивільного захисту Олександр Шатило.
У вцілілих будинках люди можуть перебувати лише у світлий час доби. Більшу частину часу вони живуть у підвалах.
- У підвалах, як вибачте за вираз, щури. Так ми й живемо. Селища ближче до Степногірська вже немає. Там одні руїни залишилися, - каже один із жителів Кам'янського Ігор.
За водою та продуктами люди велосипедами або пішки добираються до сусідніх населених пунктів.
- На велосипеді через поле. Снаряди літають. Чую, що летить, кинув усе на землю впав і лежу. Перестали - піднявся і пішов далі. Криють на чому світ стоїть. І арта, і авіація. Цілодобово клепають, - продовжує свою розповідь Ігор.
У кожного жителя Кам'янського є свої підопічні - покинуті людьми тварини. Ті, хто залишилися в селі, годують чотирилапих. А ті їм рятують життя.
- Кіт на плечі стрибнув і я автоматом пригнувся. Хоча, ніколи такого не робив. Пригнувся. А тут розрив снаряда. Осколок, який кухню наскрізь прошив, упав якраз там, де моя голова була, - згадує Ігор.
- У мене 11 собак і 8 котів. У нас на людину по 7-8 собак. А перша бригада - найдальший кут у Кам'янському, туди ніхто не доїжджає. Там багато дуже тварин, і тільки два сміливці наших туди доходять, - каже волонтерка Світлана Дорохова і дякує рятувальникам за те, що ті регулярно доставляють людям воду, продукти, корм для тварин.
- Хлопці молодці. Щотижня двічі воду привозять і ось цю гуманітарну допомогу нам привозять. Вони молодці!
Не завжди є можливість приготувати, оскільки люди живуть у підвалах. Пайки продуктові виручають. Коли літають дрони, грубку не можна топити, бо дим буде йти, - пояснює волонтерка, яка щодня ризикує життям.
Під час доставки продуктів селянам загинули вже кілька волонтерів. Світлана отримала осколкове поранення.
- 20 квітня я в Кам'янське доставила хліб і гуманітарну допомогу. І коли розносила хліб людям, був залповий постріл. І начебто впала, але так вийшло, що в грудну клітку вдарила. А потім приліт і осколкове поранення. Опік гортані отримала. Тепер постійно на спреї, бо не можу дихати без нього, - розповідає Світлана Дорохова.
І коли розносила хліб людям, був залповий постріл. І начебто впала, але так вийшло, що грудну клітку вдарила. А потім приліт і осколкове поранення. Опік гортані отримала. Тепер постійно на спреї, бо не можу дихати без нього, - розповідає Світлана Дорохова.
Однак ворог стріляє не лише по беззбройним місцевим жителям Кам'янського. Згадують жителі села і про те, як окупанти розстрілювали полонених, які йшли пішки "дорогою життя".
- Вони через Василівку йшли і їх перестріляли. Тільки жінка з чоловіком дісталися Запоріжжя. Людей, як м'ясо.... Відпустили, а потім перестріляли і все, - згадує Наталя.
У зруйнованих прифронтових селах Запорізької області здебільшого залишилися люди похилого віку. Є пенсіонери 1937 року народження. Виїжджати з рідної домівки, навіть, якщо вона напівзруйнована, люди відмовляються. Та ворог нещадно разом із домівками знищує тих, хто пережив другу світову війну.
- Коли 2 січня загинули Тоня і Кругляк було 14.30 на годиннику. Сашу поранило. Люди підбігли до нього хотіли врятувати. І по нас почали стріляти. Коли ми побачила, що вже два трупи і нічого не можемо зробити, розбіглися. І в цей час приліт Валері в гараж. Навіть не дали людям надати допомогу, але ж бачили, що цивільні біжать, - розповідає волонтерка Любов.
- Ця ситуація нас дістала. У нас залишився контингент 60 і 70 плюс. Коли гасили пожежу в Плавнях торік загинув Фролов. 70 років мужику. Вітер був. Люди побігли гасити вогонь, щоб свої будинки врятувати.
І в цей час підлий приліт просто в спину. Я була за 100 метрів від нього. Його відразу на смерть. Знайшов син через пару годин і виття стояло таке. І ми бачили, як його вночі вивозили. Це страшно! І жодна зараза в ООН про це не розповідає. На весь світ розкажіть про все це. За що ми - діти війни, яких батьки рятували в ту страшну війну, за що нас добивають?!