Очевидно, вижити в окупації зможуть лише найсильніші. Принаймні, рашисти роблять все можливе, щоб проредити і без того сильно скорочене, з природних і не дуже причин, корінне населення Мелітополя.
Окупанти створили не людські умови спочатку. Не маючи паспорта з двома главами куркою - медобслуговування не отримати навіть дітям, залежним від медикаментів.
Але і з рашистським аусвайсом справи не кращі. Запис до лікаря можна чекати місяцями.
Щодо швидкої допомоги, то тут взагалі колапс. У Мелітополі діє негласне розпорядження, виїжджати на виклик до вікових пацієнтів в останню чергу. Найцікавіше, що оператори швидкої навіть не соромляться цитувати це розпорядження по телефону пацієнтам.
Тепер рашисти вигадали, як поганяти по всьому місту інсулінозалежних діабетиків. Люди, яким банально складно пересуватися, благають окупаційну владу зробити поневіряння коротшими, хоча б привозити інсулін у ФАП за місцем проживання. Тим більше, що за великим рахунком це нічого не варте рашистам:
- Мені 75 років, я дибетик, живу у селищі. Ми отримували інсулін у "зеленій" поліклініці один раз на три місяці. Тепер ми маємо отримувати таблетки в аптеках міста щомісяця за рецептом. Діабетики – хворі люди, погано бачимо, хворі ноги. Допоможіть, щоб таблетки отримували у місцевому ФАП. Звертаюся до керівників Запорізької області, до губернатора Балицького та до міністерства охорони здоров'я, - пише жінка.
Складно навіть уявити, як це щомісяця чекати на рецепт, а потім колесити містом, яке пов'язане автобусами з селами приблизно ніяк, щоб отримати життєво важливі ліки. Ось тільки чи цікавить ця проблема окупантів, чи в них так і задумано?