Одна справа читати текст з аркуша та інше - зображати із себе живу людину. Колаборанти Мелітополя дедалі частіше дають інтерв'ю, у яких видають свої справжні думки.
Мелітопольські окупанти створили собі у місті власний пропагандистський канал і, відчувши себе зірками регіонального масштабу, понадилися ходити туди на "інтерв'ю". Незрозуміло тільки для кого, бо ніхто цю маячню не дивиться. Ймовірно, для начальства в Кремлі, яке ставить їм умовні "галочки" за старання у сфері співпраці з ворогом. Такі самі "галочки" їм за це ставить і СБУ, але тільки в іншому списку: у матеріалах до кримінальної справи про держзраду.
Але поки колаборанти перебувають поза досяжністю справедливого українського суду, вони можуть дозволити уявляти себе "вершителями доль". Так на останньому своєму "інтерв'ю" гауляйтер Мелітополя Г. Данильченко одноосібно взялася говорити від імені всіх мелітопольців. З натягнутою до вух усмішкою Джокера вона розказувала, що жителі Мелітополя мало не на колінах благають її якнайшвидше провести псевдо-референдум за приєднання Запорізької області до Росії.
- Народ каже: "ну давайте вже швидше, "ну давайте ми вже скажемо "ми за", "ми за Росію", "давайте вже скажемо і все це буде законно, і ми підемо вперед", - заявила колаборантка. Хотілося сказати" не червоніючи", проте шия Данильченко, що зашарілася червоним вогнем, видавала нервову напругу гауляйтера.
І вона не змогла стримати цю внутрішню напругу і проговорилася у своїй відповіді на наступне запитання псевдо-ведучого. Воно й зрозуміло: якщо правовий суд України здається зрадникам дуже далекою перспективою, то "народний суд" від наших партизанів ось уже тут, поряд - є чого нервувати. Коли "ведучий" улесливо запитав у "впливової персони" Г.Д. "Що б ви хотіли зробити в Мелітополі такого, щоб можна було сказати "Я спокійна, я зробила те, що хотіла"?, та з нервовим смішком відповіла: "Напевно, такого ніколи не буде. Я ніколи не буду спокійна".
І тут вона, можливо, перший раз у житті, сказала чисту правду. Данильченко "наробила" на своїй "віджатій" силовим шляхом посаді керівника Мелітополя вже стільки "справ", які ніяк інакше, як злочинами назвати не можна, що спати спокійно їй уже ніколи не вдасться. Над нею завжди висітиме занесена українським народом сокира відплати, яка будь-якої миті обрушиться на її червону шию - за зраду, за смерті і тортури, за зруйновані долі, за відібране майбутнє тисяч людей.
Тим часом, білетерка мелітопольської льодової арени стала міністром