Частина I
Сьогодні тимчасово окупований Мелітополь для багатьох мешканців став містом зруйнованої мрії.
Серед таких мелітопольців волонтер, письменник, пенсіонер МВС (оперативний співробітник карного розшуку) Андріс Лагздукалнс.
Автор книги «Ротний», де зібрано спогади тих, хто воював на передовій у 2014 році в зоні АТО, надовго запам'ятає, що таке жити в окупації. Ранок 24 лютого він зустрів у місті. У досвідченого опера не було і тіні сумнівів - це війна.
Інформаційний вакуум
Головна проблема, з якою зіткнулися усі жителі Мелітополя у перші дні – інформаційний вакуум.
– Все було лише на рівні соціальних мереж. Більшість людей не очікували, що російські війська так швидко будуть просуватися півднем. Плюс відсутність офіційної інформації почала сіяти паніку. Загарбники прийшли з аргументом: Україна вас не здатна захистити, а ми прийшли назавжди. Один ФСБшник навіть заявив моєму другу, якого взяли в полон, що у Мелітополі буде цар та СРСР. У принципі, сьогодні ми це й спостерігаємо, – розповідає Андріс.
По суті, вже 25 лютого Мелітополь опинився у глибокому тилу ворога. Почалося мародерство. Війна стала лакмусовим папером, який проявив кожного.
– Поліція з міста пішла, росіяни зайшли. Одні мелітопольці стояли в чергах на оптових складах, закуповуючи продукти, а інші в цей час грабували супермаркети. Війна поділила мелітопольців на людей і тих, хто готовий виживати за всяку ціну. Я 20 років захищав місто від кримінальних елементів. А, коли до Мелітополя зайшов ворог, з'явилося відчуття безвиході – ти нічого не можеш зробити, окрім як фіксувати та документувати правопорушення, для подальшого покарання злочинців, – розповідає досвідчений оперативний співробітник.
Життя в ізоляції
Андріс чудово розумів, що він серед перших, кого почнуть шукати російські чекісти. У 2014 році він займався волонтерською діяльністю - вивозив із Донбасу жінок та дітей, а з Криму дві татарські багатодітні родини. Проте ФСБшники трохи недопрацювали. З обшуком наприкінці березня прийшли за старою адресою.
- Шукали мене та старшого сина Дмитра – він ветеран АТО та депутат Мелітопольської міськради від партії «Європейська Солідарність». Колишній дружині ставили питання про те, де ми із сином знаходимося. Містом тоді ще можна було пересуватися. Багато хто використовував медичні маски. Але я намагався менше перебувати на вулиці, – розповідає Андріс.
- Через 2-3 тижні мої колишні колеги при зустрічі, уже почали заводить дуже неприємні розмови. Казали: «тут завтра будуть рублі», або «російська поліція приїхала і всіх наших збирають. Ти, може, хочеш з нами?». Доводилося вмикати дурня і відповідати, що «своє відбігав».
Фактично довелося стати в'язнем у квартирі. Андріс домовився з другом, щоб той приносив продукти. Ховатися довелося 3 тижні. У місті розпочалися масові арешти. У застінки російських фашистів потрапив і знайомий Андріса – ветерана АТО, який доглядав свою хвору матір.
Тримали в гаражах та били
У полоні чоловіка протримали довгих 3 місяці. Весь цей час його били та катували у гаражах по вулиці Інтеркультурній у районі мосту як їхати на Новий Мелітополь. Звозили в ці гаражі всіх – і «політичних» з-поміж АТОшників і колишніх військових, і бізнесменів, і судимих за кримінальними статтями, і просто молодих людей.
- Був у камері один айтішник. Його взяли за якийсь тролінг чи лайк із фото «Російського корабля..» у соціальних мережах. Вистежили та притягли до комендатури.
Багато було серед затриманих комерсантів. Працювали за схемою: перший день б'ють і лякають, а на другий вже розмовляють. Як правило, люди погоджувалися віддавати автомобілі, частину бізнесу, підприємства. Якщо з людини взяти нічого, її тримають довго, – розповідає Андріс.
Знайомого Андріса били та катували струмом. Утримували в нелюдських умовах - у холодному гаражі з бетонною підлогою, де з меблів тільки розламані стільці, а на підлозі якась ганчір'я. Серед катів, кажуть мелітопольці, що побували в полоні, багато зрадників поліцейських з місцевих.
- Слідчі ФСБ лише допитували. А привозили молодих, які на полонених відпрацьовували навички допиту із пристрастю. У хід йшли струм та інші інструменти тортур. Люди, щоб не спати на бетоні, весь час стояли або сиділи навпочіпки. Але навіть у таких найжахливіших умовах, якщо людина, як кажуть у нас в Україні, незламна, знаходилось місце для жартів. Так, у сусідів по камері був жарт: попити каву - це знайти недопалок і зкурити, або «піти випити пива» - нарізати кола по периметру гаража, - передає розповідь свого приятеля Андріс.
Евакуація з екстримом
Виїхати з тимчасово окупованого Мелітополя чоловікові, до то го ж колишньому поліцейському, волонтерові було не просто. Тим більше, коли за тобою вже відкрили полювання ФСБшники.
- Була інформація про те, що колишніх силовиків вносять до особливих списків і на блок-посту у Василівці не випускають. Їхати з кимось із перевізників, значить наражати його та інших пасажирів на небезпеку. І я почав шукати компанію відчайдушх, щоб разом із ними виїхати через Молочанськ-Токмак-Пологи-Оріхів. Знайшов. Ми проїхали 19-блок-постів. Після цієї «подорожі» у мене навіть на третій день трусилися руки, – згадує Андріс. – Перший блок-пост на виїзді з міста – це росгвардія. Там ще цивілізоване ставлення. А далі контингент - колишні зеки із ЛДНР. На пальцях наколки, п'яні, спілкуються на жаргоні. Одна мета – у кого б щось відібрати. Друг мені купив блок цигарок «Космос». І вони причепилися з питанням, чому я курю такі дешеві цигарки. Похвалилися своїми. У одного пасажира туалетну воду взяли, до нашої пасажирки-студентки причепилися. Вона везла два планшети – вони вимагали один віддати.
Чесно кажучи, здивували чеченці. Вони саме діяли професійно. Розставлялися біля машин, не перекриваючи один одного, і контролювали кожного пасажира, – згадує мелітопольець.
По «дорозі життя» з окупації у вільну Україну Андріс нарахував 10 розстріляних автобусів та півтора десятки спалених цивільних авто. Для цих пасажирів свобода коштувала життям.
Сьогодні волонтер та письменник пробує себе у режисурі. Працює над проектом документального фільму «Мелітополь – місто зруйнованих мрій», в основі якого стануть реальні історії мелітопольців, які вимушені були виїхати з міста. Проект про те, як змінилося їхнє життя, як їм довелося відмовитись про свою мрію через війну, про те, що вони втратили та здобули.
Вкрадені мрії
Сам Андріс Лагздукалнс каже, що фізичних втрат, на щастя, його родина не зазнала. Але війна вкрала плани на майбутнє.
- Війна забрала життя та плани на рік. Одна дурна людина і країна, яка її підтримує, вирішили, що вони можуть безкарно робити все, що завгодно і зламати життя всім українцям. Це просто не вкладається в голові, – каже Андріс.
Мелітополець не має жодного сумніву в тому, що Україна переможе у цій війні. За прогнозами оперативника, Мелітополь звільнять до весни наступного року і він назавжди залишиться українським містом.