Проблем стало тільки більше. У Мелітополі війна городян із водіями маршруток виходить на новий рівень.
За останній рік життя мелітопольців перекинулося з ніг на голову, світ перестав бути таким, як раніше, а долі багатьох людей змінилися назавжди. Однак навіть у цьому хаотичному потоці змін є речі незмінні та постійні. У Мелітополі однією з таких речей є свавілля та нахабство перевізників міського транспорту.
Ще до війни встановилося протистояння перевізників та городян. Маршрутники відверто намагалися "качати права", постійно вимагали підвищення вартості проїзду, влаштовували страйки, при цьому регулярно порушували свої зобов'язання. Чого варте лише ігнорування графіків поїздок та самоврядність водіїв у питанні, коли їм виїжджати на маршрут, а коли ні, внаслідок чого у деяких районах пасажири могли годинами чекати на зупинках свій автобус.
За підсумками, городяни та перевізники нескінченно звинувачували один одного в ситуації, що залишалася нерозв'язною.
З окупацією Мелітополя російськими військами тенденція взаємних звинувачень лише зміцнилася. При владі загарбників маршрутники зрештою змогли самовільно підняти вартість проїзду, але й цього їм було мало: вони продовжували вимагати кращих для себе умов. При цьому транспортна проблема у місті лише посилилася: на маршрути почали виїжджати лічені водії. По деяких маршрутах перевізники взагалі категорично відмовлялися їздити, бо це "стало невигідно". До людей, які через це втратили можливість діставатися до дому чи роботи, які опинилися по суті в ізоляції, їм, ясна річ, діла не було.
Потім нахабство та почуття безкарності маршрутників лише міцніли. Вони першими у Мелітополі оголосили, що відмовляються приймати до оплати гривні – лише рублі. Але це все лише верхівка айсберга народного невдоволення та претензій, що накопичилися до перевізників у мелітопольців за ці роки.
Так, в одному із створених окупантами пабліків, присвячених Мелітополю, розгорнулася дискусія щодо ситуації з міськими маршрутками. Предметом обговорення стало звернення жінки, якій довелося зіткнутися із "темною стороною" мелітопольського візництва. Вона розповідає, що разом із чоловіком та двома малолітніми дітьми двічі добиралася містом на маршрутці, тільки в першому випадку водій без питань порахував два "дорослі" та два "дитячі" місця (по 15 і 10 рублів відповідно), а ось другий маршрутник виявився непоступливим і зажадав заплатити йому повну ціну за чотири місця по 15 рублів.
Коментарі під цією публікацією показали весь стан анархії у роботі мелітопольських маршруток. Судячи з відгуків, для більшості мелітопольців сама можливість пільгового проїзду виявилася новиною: практично всі платять за своїх дітей та людей похилого віку повну ціну, проте дехто розповідає, що на окремих маршрутах водії беруть лише по 10 р. із громадян пільгових категорій.
Головним питанням для городян залишається: чи оголошено взагалі ці пільги офіційно чи ні? Гауляйтери та окупаційні ЗМІ не раз порушували тему пільгового проїзду і нерідко подавали це, як уже вирішене питання. Однак самі перевізники на всі питання про пільги відповідають, що такого закону немає, а всі незадоволені можуть йти скаржитися в адміністрацію.
– Був свідком такої сцени. Водій мало не до піни з рота вчепився в дідуся, який при вході дав йому не 15, а 14 рублів. Цей паразит вимагав від пенсіонера нещасний рубль та так, що навіть загрожував, що автобус нікуди не поїде, доки той не заплатить. Дідусь йому про пільги пенсіонерам, а той кричить: "Не було такого закону! Не ухвалили ще! Начитаються всякого в інтернеті, а потім права качають". У результаті за пенсіонера хтось із пасажирів рубль докинув водію. Жаль, не сказав йому, щоб той цим карбованцем подавився, - пише нам мелітополець.
Відповідати хамством та образами на претензії та питання пасажирів для мелітопольських водіїв – це взагалі норма. Містяни зазначають, що жодної управи на перевізників-хамів немає.
Деякі, у всіх сенсах, "особливі" любителі "руского міра" навіть переконані, що пільговий проїзд існує тільки для власників російських паспортів. І взагалі, ніде в Росії нібито немає такої низької вартості проїзду у громадському транспорті, тому нема чого й скаржитися на свавілля водіїв. На це їм розсудливі люди відповідають, що Мелітополь – місто невелике і вартість проїзду має залежати від довжини маршруту, а не від "середніх тарифів по країні".
Скаржаться мелітопольці і на горезвісний "вільний" графік руху маршруток. Деякі автобуси, як і раніше, доводиться чекати годинами, причому без будь-якої впевненості, що вони взагалі приїдуть.
Загалом ситуація виглядає так, що окупаційна влада ніяк не має наміру вирішувати цю проблему. А значить протистояння городян та маршрутників продовжуватиметься.
Тим часом, у Мелітополі окупанти збираються запровадити смертну кару