Мелітопольці, які евакуювалися на територію вільної України, назавжди запам'ятали село Кам'янське, розташоване на лінії фронту.
Через нього проходила "Дорога життя", закрита окупантами в грудні минулого року. Тепер у селі машини з'являються тільки зрідка, а вибухи лунають щодня.
Жителі йти зі своєї землі, навіть під майже щоденним шквалом російського вогню, не збираються.
Селище частково контролюється нашими силами оборони, частково - росіянами, тому вогневі контакти виникають на відстані сотень, а то й десятків метрів. Однак, попри це - лінія зіткнення тут уже тривалий час - без руху. І, як майже в усіх прифронтових селах і містах, тут продовжують жити десятки цивільних, ідеться в сюжеті ТСН.
Ділянку траси перед самим Кам'янським росіяни прицільно обстрілюють керованими протитанковими ракетами. Кілька автівок, які не змогли проскочити ці кілька сотень метрів, стоять понівеченими вздовж дороги. Село розтрощене вщент, кожен другий будинок з дірками в стінах, або ж зовсім без стін. Повалені стовпи електромереж, на вулицях - сотні кратерів від важких калібрів. Фронт усього за кілька вулиць звідси.
Лінія фронту зараз проходить самим Кам'янським, наші сили оборони тримають північну частину селища, російські терористи - південну, лінія розмежування пролягає річкою, яка й ділить селище на дві частини.
Найчастіше ворог тут обстрілює артилерією. Повітряна тривога в Кам'янському - не потрібна, оскільки небезпека обстрілів існує цілодобово. Тому місцеві намагаються зайвий раз не виходити на вулицю. Хіба що, коли волонтери приїжджають. "Буквально зранку фосфором обстрілювали, по-різному, завжди все по-різному", - каже волонтерка.
Під тими обстрілами волонтери приїжджають двічі на тиждень. Везуть хліб, овочі, крупи, консерви та головний дефіцит тут - питну воду. "Баки є, дощову ми збираємо, десь так помити щось, випрати, а так взагалі проблема з водою",- розповідають місцеві.
Привозять і корм для котів із собаками, яких у селищі залишилося чи не більше, ніж людей.
Пункт для видачі гуманітарки місцеві обладнали на більш-менш цілому подвір'ї. Таких у селищі - на пальцях можна порахувати.
Лідія залишилася в Кам'янському одна, всі рідні поїхали. Час від часу ходить у сусіднє село, щоб звідти доїхати до аптеки. Нещодавно довелося надавати першу допомогу пораненому сусідові. "Прилетіло й осколком його в щоку поранило. Прийшов увесь у крові, згустки, як от свиню ріжеш, такі згустки в рукавах, водою, перекисом, що було, одразу замили, потім швидку викликали", - розповідає жінка.
Кожен день для цих людей - справжнісінька рулетка, на кону якої життя. Та попри це, йти зі своєї землі, навіть під майже щоденним шквалом російського заліза, не збираються. Мріють удома зустріти нашу перемогу і такий омріяний мир.
