29-річний мелітополець Максим Іванов провів у полоні майже два місяці. Після тортур і примусової депортації він втратив здоров'я, але зберіг віру у визволення Мелітополя.
Інтерв'ю з одним з учасників опору в Мелітополі виклала в Ютуб-каналі команда "Melitopolbiz".
Синьо-жовтий прапорець на рюкзаку
Перші місяці окупації Мелітополя Максим Іванов, як і багато городян, провів у пошуках роботи, щоб вижити, і продовжував висловлювати свою проукраїнську позицію, незважаючи на небезпеку. Хлопець прикріпив скотчем автомобільний синьо-жовтий прапорець до рюкзака і ходив так містом.
- Це їх бісило, а мені було приємно. Страх був. Але внутрішнє почуття патріотизму було вищим. У перші місяці вони (російські окупанти) не були ще агресивні, - каже Максим.
Далі разом з однодумцями мелітополець став друкувати на принтері листівки та розвішувати їх по місту. Робили це підпільники до свят: Дня Незалежності України, Дня Конституції. На листівках писали: "Перемогли фашизм, переможемо і рашизм!".
Уся підпільна діяльність Максима обірвалася 22 серпня. На одному з під'їздів хлопець повісив листівку. А вже через кілька хвилин у дворі з'явилися поліцейські. Мелітополець упевнений, що його здали місцеві любителі «русского мира».
Поліцейські з місцевих зрадників перевірили рюкзак і виявили ще не розклеєні листівки. Хлопця посадили в машину і привезли в будівлю колишнього шостого відділу поліції по вулиці Чернишевського.
Спочатку допит проводили двоє ФСБшників у цивільному. Були ввічливі. У телефоні хлопця знайшли проукраїнські телеграм-групи. Після того, як вони вийшли, до кімнати зайшли двоє в цивільному і в балаклавах. Один із них одягнув рукавички і почав бити арештанта.
- Бив хвилин 10. Весь кабінет був у крові. Я бігав із кутка в куток. Він кричав: "Ти, тварюка, тут здохнеш". Потім зайшли знову ті двоє, які вели допит спочатку. Вони дали мені склянку води і вологі серветки, - згадує хлопець.
Катівня в гаражі під мостом
Першу ніч мелітопольський підпільник провів у гаражі двору колишнього шостого відділу поліції. А вранці, йому наділи мішок на голову і, заплутуючи сліди, привезли в гаражі, як потім з'ясувалося, колишнього психдиспансеру під мостом на Новий Мелітополь. Там було двоє хлопців: один уже сидів півтора місяця, другий місяць. Їх також, як і Максима, забрали в полон за проукраїнську позицію. У гаражі була цементна підлога. На ній дошки і ганчірки: старі футболки, штани. Із занять - ходіння по периметру. А потім почалося методичне побиття.
- Через 20 хвилин після того, як мене привезли, залетіли військові з кавказьким акцентом. Мішок на голову натягли, вивели у двір і почали бити всім: прикладом автомата, металевою арматурою. Пальці були переламані. Я кричав: "Дайте телефон, я зателефоную матері і попрощаюся". Потім вони одягли на голову відро емальоване і били чимось. Іскри з очей сипалися, як у мультиках показують. Я не розумів живий чи мертвий. Потім закинули в гараж, зняли мішок. Усе було в крові, яку я потім сам же й прибирав, - згадує хлопець.
З'ясувалося, що Максиму зламали ребра. На шостий день усім у гаражі веліли роздягнутися і прийняти душ зі шланга. Тіло кожного подивилися на предмет синців. У Максима вся спина була синьо-червона, стирчали зламані ребра. Оскільки він здався наглядачам найбільше побитим, його вибрали і повезли в іншу катівню на вулиці Олександра Невського, у будівлю колишньої держохорони.
Тортури струмом і музикою
Новим сусідом по камері Максима був чоловік років 60-и із села Спаське. Він пояснив про порядки і розклад життя в цій в'язниці, допомагав "новій жертві" рашистів прилягти на ліжко (самому Максиму зробити це було складно зі зламаними ребрами і саднами). Особливістю цієї катівні була музика. Вона гучно грала в коридорі весь день з 8 ранку до 22.00.
- Репертуар від Газманова, до Гімну Росії. 70 відсотків пісень суїцидального характеру. Це свого роду, як я зрозумів, для психологічного тиску і, щоб заглушити звуки тортур, які відбувалися в сусідній камері, - згадує Максим Іванов.
Наступного дня хлопця вивели з камери в катівню, зажадали зняти капці і до кожного пальця на ногах стали підключати клеми. До тортур музикою додалися тортури струмом. Каратель сказав:
- Почнемо лайтово і закінчимо феєрверком. Перший розряд 5-7 секунд струмом дав. І я не просто кричав. Я їхав. А він у цей час повторював: "СБУ, поліція, АТОшники. Кого знаєш?" Я кричав: "нікого". Тоді слідував черговий розряд. Коли я припинив уже кричати, бо не міг, вони відключали струм. І так по колу. Тортури тривали хвилин 25. Для мене це була вічність. Я сказав: "Будь ласка, досить. Я не можу".
Тоді він наказав узяти аркуш і написати про себе і, кого знаю з АТОвців, СБУшників, поліцейських. "Якщо цього не напишеш, паяльник у дупу і на пляшку посаджу", - прозвучала фраза. У них на пляшку посадити це щось святе, я так зрозумів. Тієї ночі я спав чудово після такого адреналіну, - розповідає Максим.
На листку, за словами полоненого, він розкреслив графи, написавши в кожній - СБУ, поліція та АТО. Навпроти поставив знак питання. На другому аркуші описав свою біографію.
Після цього до Іванова не приходили до 22 вересня 2022 року. Кожен день був, як день бабака: тортури музикою і криками з катівні, вечеря, сон. А 22 вересня полоненого відвели на другий поверх до журналістів РИА-Новости.
У кімнаті, крім журналістів, було 5 наглядачів з автоматами і пістолетом. Хлопця попередили: один необережний рух і куля в лоб.
Пропагандисти цікавилися, чи бажає мелітополець жити в Росії, що думає робити далі.
Російська пропаганда, цитуючи Максима Іванова, повідомляла про підготовку чергового замаху на гауляйтера Є. Балицького перед псевдо-референдумом.
12 жовтня хлопцю одягли мішок на голову і почали бити. За що ніхто вже навіть не питав. День перерви і знову побиття до напівсмерті.
- 15 жовтня я вже ледве дихав. Підійшов до віконця покликав спостерігача з позивним "добрий". Попросив лікаря, бо відчував, що до ранку не дотягну.
Наступного дня ввечері мені наділи мішок на голову, відвели в банне приміщення. Там був чоловік. Він надів рукавички - це був їхній лікар. Я підняв сорочку, і він мене оглянув, перемотав бинтом еластичним зламані ребра, дав мазь і мене відвели в камеру. Я так зрозумів лікар із місцевих, - згадує Максим.
Лист путіну
17 жовтня у Максима Іванова попросили паспортні дані. Увечері наказали піднятися на другий поверх і сказали написати заяву про відмову від громадянства росії. Це стало б підставою для того, щоб гауляйтер Є. Балицький підписав указ про депортацію підпільника.
- Писав заяву на ім'я Путіна і думав, ось це я вже докотився. Вранці наступного дня в камеру зайшли, мішок на голову, хомути на ноги і в машину мене. Думав, що викинуть у Мелітополі в якомусь із районів. Але вони сказали, що я поїду в підконтрольне Україні місто, що вони мені навіть машину зупинять, щоб пішки не йшов, - каже мелітополець.
За фактом же двом депортованим - дівчині на ім'я Євгенія і Максиму Іванову - військові рф зачитали указ Балицького і сказали йти пішки. Через свої зламані пальці на нозі та зламані ребра, Максим ішов повільно і відстав від Євгенії. Поки дійшов до Кам'янського стало темніти. Думав попроситися в якийсь із будинків, але всі вони були розбиті й безлюдні. Машин попутних не було. Хлопець прийняв рішення ночувати на АЗС.
- Місце собі для сну приготував. Було дуже холодно, а я в капцях. Я зі стіни здер скловату й обмотав ноги. Пекло. А потім почалися артдуелі шалені - кожні 3 секунди вибухи, аж земля сипалася. Та ніч буквально полон за емоціями перекрила, - згадує полонений.
Прапор свободи
На ранок Максим Іванов дійшов до українського блок-посту. Побачивши український прапор, спочатку полонений, навіть, не повірив, що таки дойшов до своїх українців. Хлопець боявся, що без документів (рашисти йому не повернули паспорт), у нього будуть неприємності. Але бійці ЗСУ дали йому води, пригостили яблуками, викликали поліцію. Далі Максима відвезли в Запоріжжя і вже на авторинку перевірили по базі даних. Іванов значився, як безвісти зниклий. Мати хлопця написала заяву в українські органи влади після того, як його взяли в полон. Батько Максима також намагався знайти сина в самому Мелітополі поки той сидів у катівнях. Але всюди йому казали, що таких серед затриманих немає. Крім того, батькові телефонували невідомі і пропонували передати їм 100 000 доларів в обмін на сина. Такі дзвінки він розцінив, як шахрайство.
Сьогодні Максим відновлює втрачене здоров'я і вірить у те, що Мелітополь буде деокуповано, а він повернеться додому у вільне від росіян місто.