35-річний Олексій – справжній взірець патріотизму і мужності. Мелітопольця можна сміливо вітати з Міжнародним днем волонтера і з Днем Збройних сил України, тому що він зміг обʼєднати у собі ці дві ролі.
До повномасштабного вторгнення Олексій працював у Мелітополі на посаді керівника складу в дистрибюторській компанії. Почав волонтерити він ще у 2014-му році, коли росія напала на Україну. Тоді мелітополець працював в компанії “Нова пошта” керівником одного зі складів у місті. На цій посаді і познайомився з волонтерами, які вже тоді допомагав нашим військовим.
Волонтерство з ранку до ночі
Але у 2022-му році все змінилося. Не тільки для Олексія, а й для тисяч мелітопольців та мільйонів укранців. Вранці 24-го лютого чоловік прийняв рішення разом з дружиною та донькою виїжджати з міста, яке вже невдовзі окупують ворожі війська. Родина виїхала на захід України, пробули вони там приблизно тиждень. Після чого дружина з дитиною виїхали за кордон, а Олексій шукав роботу у Львові. На той час були потрібні люди, які готові займатися волонтерством. Недовго думаючи, Олексій погодився і вже наступного дня він допомагав у вивантаженні фур з гуманітарною допомогою.
– Емоційний стан був дуже пригнічений, бо розставання з родиною важко пережив, потрібно було чимось зайняти руки і таким чином щось робити, – розповідає мелітополець.
Олексій пригадує, що перші пару тижнів разом зі львовським волонтером він до першої години ночі розвантажував і завантажував фури з гуманітаркою.
– Було таке, що і по пʼять фур на день. У мене, умовно, час був, я міг лишатися від початку і до кінця. Жив у шелтері, фактично на карематах, на підлозі. Зранку, о 6-й просинаєшся, о 7-й виїжджаєш на склад і десь до 12-ї години ти це все робиш, – продовжує волонтер.
Навіть дрібниця може змінити хід справ
На момент початку повномасштабного вторгнення багато знайомих Олексія перебували у лавах ЗСУ. І якраз першу таку волонтерську допомогу за час "великої" війни мелітополець надав підрозділу свого друга, який тримав оборону під Запоріжжям.
– І в якийсь момент ти питаєш у людини: “"Друже, чим я можу тобі бути корисним, чим я можу допомогти?". Він каже: "Льох, при всій повазі, навряд чи ти мені зможеш допомогти, бо ми шукаємо генератор, а їх зараз не знайдеш, бо їх немає, дефіцит", – згадує волонтер.
Але по щасливій випадковості в цей же день на склад, де волонтерив Олексій, привезли кілька генераторів. Чоловік розповів відповідальному за гуманітарну допомогу про потребу військових і той дозволив йому відправити один з генераторів нашим захисникам.
– Я зрозумів, що навіть дрібниця, хоча в принципі це і не дрібниця на той момент була, може змінити хід справ. І кожна маленька, немаленька допомога, вона впливає на те, що відбувається на фронті, тому що ми не знаємо, де може цей генератор знадобитися, в який момент може перерватися звʼязок через те, що немає чим зарядити станцію, – пояснює мелітополець.
Зважаючи на кількість знайомих, які захищають Україну зі зброєю в руках, Олексій продовжив допомагати саме військовим.
– Чому не цивільним? Бо у військових значно більша відповідальність, небезпека. І це фактично ті люди, за рахунок яких є можливість жити, – відповідає мелітополець.
І вже через певний час на волонтера почали виходити його друзі і знайомі, які перебувають у лавах ЗСУ і потребують якоїсь допомоги. Тому згодом, коли на склад, де працював Олексій, надходила волонтерка, він намагався відкладати певну кількість солодощів, аби потім розподілити їх між підрозділами. Перші 2-3 місяці захисники просили у волонтерів солодке.
Від волонтера до мецената
Потім настав момент, коли поставки гуманітарної допомоги пішли на спад. Фур ставало все менше, тому що знайти кошти в Європі, щоб завантажити їх всім необхідним, було делалі складніше. І якраз в той момент Олексію, як частині керівного складу, запропонували відновити у Вінниці компанію, в якій він працював. Керівництву вдалося відбудувати бізнес буквально з нуля і зараз компанія повноцінно функціонує.
– Вже з того часу у мене зʼявилася можливість допомагати, бо умовно зʼявилися гроші. Фактично я став меценатом або інвестором. Надалі я зібрав навколо себе людей, які шукали можливість допомагати, і їм, напевно, потрібен був хтось, кому вони довіряють, хто знає, куди відправити допомогу, яку вони готові надати, – пояснює мелітополець.
З часом і сама компанія серйозно включилася у волонтерство. За словами Олексія, обʼєм допомоги, який вдалося відправити ЗСУ, дійсно вражає.
– Так само я пишаюсь власником компанії, завдяки якому це стало можливим, бо це реально людина з великої літери з великим сердцем. Рівень його допомоги та відношення до війни є для мене прикладом гідної людини з глибокою мораллю та людяністю, – розповідає волонтер.
Донати мелітополець збирав дуже рідко, в більшості випадків збори закривалися власним коштом або з допомогою близького оточення. Волонтеру було ніяково просити грошей у людей. Але, коли до Олексія звернувся його знайомий з Мелітополя, який служить у піхоті, довелось відкрити збір. Підрозділ не міг зібрати необхідну суму для придбання автомобіля. Волонтеру власних коштів не вистачало і він попросив про домомогу у себе на сторінці в соцмережі.
– Тоді хлопцям не вистачало 70 з чимось тисяч гривень. І яке було моє здивування, коли протягом двох тижнів я зібрав цю сумму. Потім купили праворульний Nissan Pathfinder і я його відвозив хлопцям на Харків, – згадує мелітополець.
Донати з окупованого Мелітополя
Волонтер підтверджує думку про те, що зараз українці стали все ж менше донатити і на те є кілька причин. А от ті, хто виїхав і живе закордоном, навпаки стали зараз допомагати більше, ніж раніше.
– Я приємно здивований, бо був певний період часу, коли я трохи зневірився, що люди повиїжджали, "позабивали" на все і все у них добре. Зараз вже хтось дзвонить, питає чим допомогти. Як це не дивно, але люди з окупованого Мелітополя донатять, і це круто. Бо люди заробляють там гроші і кидають їх на підтримку Збройних сил України, – продовжує Олексій.
На питання про найбільший і найменший донат у його волонтерській діяльності мелітополець каже, що для нього це дуже філософська тема.
– Тому що брати умовно найбільший донат 5 тисяч гривень з людини, яка заробляє 5 тисяч доларів – це одна сума. А взяти 200 гривень з дитини, яка віддала все те, що назбирала, або те, що їй подарували – для мене це зовсім різні речі. Так от найбільший донат для мене – це тоді, коли людина може віддати більше, ніж у неї є. Це значно більше, ніж можна собі уявити. Я радий, що бачив багато людей, які готові віддати останнє, – каже чоловік.
А найнезвичніший запит, який колись отримував Олексій, був від артилеристів 406-ї ОАБр. Захисники попросили знайти надійну монтирівку, бо більшість з них дуже легко гнуться. Тому волонтер знайшов інструмент ще радянських часів і привів його до ладу.
– Це була така ситуація, де на ОЛХ ти купуєш за 200 грн якийсь шматок металу, потім його чухаєш, фарбуєш і у тебе щось виходить таке, що наразі допомагає артилеристам нищити окупантів, – розповідає мелітополець.
Мрія на всіх одна
Олексій зазначає, що для захисників надзвичайно важлива підтримка тилу. І це не тільки про матеріальні речі, а й про моральне. Дзвінок, повідомлення "Як ти?", а разом з тим і питання про те, чим можна допомогти конкретному військовому чи підрозділу… Мелітополець розповідає, що на певному етапі волонтери вже краще розуміють потреби бійців, ніж вони самі.
– Ми не кажемо зараз про якісь великі запити на стандартні речі, такі як дрони. Це трохи по-іншому працює. А саме дрібні речі виручають бійців фактично кожен день, – пояснює чоловік.
Мелітополець зізнається, що у нього, як і, мабуть, всіх волонтерів, є спільна мрія: перемога України у цій війні і закінчення волонтерства в тому вигляді, в якому зараз воно є.
– Бо перемога є ключовою метою того, що робить кожен волонтер. Ціль: щоб ця трагедія нарешті закінчилась, люди перестали вмирати, людей перестали вбивати, перестали літати ракети, – каже Олексій.
Від волонтера до захисника ЗСУ
Але на волонтерстві Олексій вирішив не зупинятися – тепер він сам долучився до лав Збройних сил України, аби захищати свій народ зі зброєю у руках.
– На певному етапі волонтерства, скільки би ти не допомагав, скільки би грошей ти не витрачав, скільки би сорочок ти з себе не знімав і не віддавав останнє, після спілкування з друзями все одно залишається відчуття, що ти робиш замало. І скільки би грошей ти в це не вливав, не можна відкупитися від цього. Принаймні людині, у якої є якесь сумління або певні принципи по життю. А спати з цим важко, тому я зараз тут (в лавах ЗСУ – ред.) і допомагаю вже зсередини. І скажу так: спати я став набагато краще. Так, стало набагато складніше. Порівнювати цивільну роботу і військову немає сенсу, але зараз себе почуваю набагато вільніше, – каже мелітополець.
Тепер Олексій ще більше впевнився в тому, наскільки сильно допомога волонтерів впливає на виконання завдань підрозділами.
– Вона безпосередньо впливає, крім матеріального забезпечення, ще і на моральний дух бійців. Коли людина відчуває, що вона комусь потрібна, що є люди, які готові безкорисно допомагати, їй легше сприймати ту жахливу реальність, в якій вона знаходиться. Тому що тут, зсередини, воно виглядає вже трохи в інших фарбах. І там, де хтось думає, що це може бути маленький донат, він по факту тут може дуже сильно вплинути на ситуацію. Банально підтримавши моральний стан одного бійця, можна підняти моральний стан всього відділення, або, можливо, і більше. Тому маленьких донатів не буває і не буде, – підсумував волонтер і захисник Олексій.
Раніше ми розповідали про волонтерку з Мелітополя Наталію Рудич, яка виїхала з окупації та відкрила центр протезування, що опікується військовими.