У бажанні якомога яскравіше живописати принади приходу "русского мира" до Мелітополя пропаганда відверто бреше. Так було і у випадку з Мелітопольським заводом харчового обладнання.
Втім, заводом це підприємство, що займається виробництвом обладнання з нержавіючої сталі, можна назвати з великою натяжкою. Воно займає всього два цехи в промзоні. І працюють там близько півтора десятка людей. Хоча на кадрах рекламного сюжету показали від сили 5 робітників разом з директором-зрадником.
Живописати ситуацію чомусь доручили зварнику Андрію Абрамову. Він і розповів "політику партії".
- Больше стали заказывать, и стало лучше гораздо, мне кажется, потомушо как-то раньше была какая-то неустойка, а сейчас все слаженно и организованно, - як міг пояснив ситуацію “на місцях” зварювальник Абрамов. .
Далі пропаганда вже і зовсім забрехалася. За її словами, і закупівля матеріалів для виробництва у російських постачальників виявилася дешевшою, замовлення - більшими, а закупівельні ціни на готове обладнання у російського замовника - вищими.
У свою чергу, порив пропагандистів підтримав директор заводу Іван Москальов.
- Ми працюємо з усією росією, здебільшого це Московська область, Москва, Крим дуже багато замовляє, у Ростовській області, у Краснодарській області добре замовляють. Тобто у нас, як би, роботи багато, не встигаємо.
Так і хочеться вигукнути: ім'я, сестро! У сенсі, назвіть хоч якісь цифри. Скільки замовників із Ростова і Краснодара товпляться біля заводського порога в очікуванні поставок продукції? Скільки грошей вдалося заробити?
Повірте: коли у пропаганди є хоч найменша можливість явити світу якісь досягнення, вони їх обов'язково живопишуть і, якщо треба, прикрасять.
У попередніх статтях про дерибан майна в Мелітополі ми вже нагадували про основні проблеми мелітопольських заводів. Головні з яких - це це закупівля металу і ринки збуту.
Але, за підсумком, все впирається в непереборну проблему окупантів - логістику. Оскільки з майже прифронтового міста вивозити щось важко - як і завозити. І це негайно має позначитися на собівартості продукції.
Тож вихід один - заради красивої "картинки" пропаганди продавати продукцію нижче собівартості, собі у збиток, сподіваючись на дотації бюджету.
Що стосується начальства і засновників, то згаданий вище Іван Москальов є директором заводу з березня-2023.
Він же, якщо вірити даним з відкритих джерел, керував підприємств і до окупації Мелітополя.
Також незмінними залишилися і засновники, серед яких сам Журавльов (25%), Ганна Журавльова (мати або сестра "директора", 25%) і Юрій Шеметов (50%).
На останнього персонажа, до речі, у березні 2023 року подав до суду "Приватбанк", У позовній заяві банк вимагає у Юрія Шеметова повернути понад 700 тисяч гривень за кредитом.
А саме: 357 тисяч гривень заборгованості за тілом кредиту, майже 51 тисячу гривень заборгованості за відсотками та 357 тисяч гривень заборгованості "в порядку регресу за сплаченою гарантією".
Мабуть, товариш засновник уже зовсім перейнявся "русскім духом" - мовляв, усім кому винен - усім прощаю.
Найімовірніше, суд винесе рішення на користь банку. І тоді "відповідні органи" візьмуться за майно Шеметова - якщо воно, звичайно, є на підконтрольній Україні території.
Хоч би як намагалися пропагандисти зробити гарну міну за поганої гри, безнадійність такої витівки стає з кожним днем дедалі яснішою. І справді: яке може бути майбутнє у підприємств в окупації?
Тим паче, коли окупанти поставили керувати регіонами відвертих злодіїв, самодурів і недалеких людей на кшталт Є.Балицького чи Галини Данильченко...