Вже понад два роки в окупованому росією Мелітополі триває постійна "фільтрація" населення, яка часто закінчується переслідуванням та незаконним увʼязненням тих, хто виражає проукраїнські погляди або просто є українцем.
Викрадення цивільних, на жаль, вже давно стали звичною справою в тимчасово підконтрольному рф місті – кількість полонених йде на сотні. Один з бранців Кремля – Константин Зіновкін. Чоловік перебуває у неволі майже рік. Його дружина – Люсьєна Зіновкіна в інтервʼю "Буквам" розповіла про хронологію зникнення чоловіка й звинувачення в тероризмі, комунікацію з окупаційними інстанціями, а також про непорушну громадянську позицію і те, якими є листи з ув’язнення.
"Я їду за кордон, а він залишається з мамою та бабусею"
За освітою Константин є інженером, але ще з раннього дитинства він займався танцями. У 2012 році він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсьєною. І вже наступного року вони за контрактом потрапили до Китаю, де, не враховуючи незначні паузи на повернення додому, працювали три роки.
Перебуваючи за кордоном, пара працювала з ідеєю, що частину зароблених грошей вони зможуть виділити на майбутній бізнес – металообробну майстерню. Повернувшись до Мелітополя, Костя почав поступово йти до своєї мрії, придбавши ще один гараж.
У 2021 році пара вирішила знову поїхати на заробітки – на цей раз до Шотландії збирати полуницю. В грудні того ж року повернулися додому.
– На момент повномасштабного вторгнення я поїхала на акторські курси до Києва, тож 24-го лютого ми з Костею опинилися в різних містах. Російські війська увійшли до Мелітополя в перші дні, тож мені не було сенсу повертатися, а Костя не хотів виїжджати. Тому було ухвалено рішення, що я їду за кордон, а він залишається зі своєю мамою та бабусею, яка є лежачою після перенесеного інсульту. Понад рік Костя перебував в окупації, – розповідає Люсьєна.
Постійно чула: "У нас таких нет"
12 травня 2023 року чоловік вийшов з дому вранці й більше не повернувся. Однак буквально через двадцять хвилин після того, як він пішов, мати Кості почула, що хтось відчиняє двері його ключем. Однак замість сина там стояло троє чоловіків в цивільному одязі та в балаклавах. Вони повідомили, що Костю затримано за "нарушение режима", але нібито ненадовго.
– Вони перерили всю квартиру, маму Кості тримали окремо, тобто вона сиділа на кухні, її змусили писати біографії всіх членів родини, хто чим займається, які контакти з Україною має тощо. Вони просто хотіли її чимось зайняти, поки здійснювали незаконний обшук. Далі вони забрали її в комендатуру, тримали там декілька годин і відпустили. Що б ви розуміли, минув рік, а вона дотепер не заходить до кімнати, де був обшук…, – згадує дівчина.
Минуло кілька днів, але Костя не повернувся додому, тому його мати вирішила йти до "військової комендатури", де запевняли, що її сина в них немає. Далі відправили в поліцію, звідки їй вже сказали йти до росгвардії. Там жінці відповіли, що вони нібито не затримують цивільних. Мати Кості понад місяць ходила від інстанції до інстанції й постійно чула одну фразу: "У нас таких нет". В середині червня до них додому знову прийшли з обшуком.
– Тобто, до нас приходили з обшуком не один раз і я можу припустити, що навіть коли мами Кості не було вдома, вони теж могли навідуватися, адже в них були ключі від квартири. Ну, ось в середині червня прийшли знову, вже з відкритими обличчями, нібито два слідчих, але свої посвідчення не показували. Далі прийшли якісь бабусі, які були нібито понятими. Тоді ці "слідчі" вже востаннє здійснили формальний обшук, пофотографували та все записали. Повідомили, що Костю затримало ФСБ і він зізнався, що нібито хотів підірвати людину. Сказали й про те, що він знаходиться в Приазовському відділі поліції, що за 20 кілометрів від Мелітополя. Наступного дня мати Кості зібрала пакунки з їжею та одягом й поїхала туди. Дійсно, в списку було прізвище Кості, тож передачку прийняли. У такий спосіб, вона їздила до нього ще двічі, однак на третій раз їй сказали, що Костю перевозять на Чонгар…, – продовжує дружина полоненого.
Намагався втекти від реальності
Люсьєна не відкидає думки про те, що її чоловіка могли викрасти за наведенням когось з місцевих. Константин мав проукраїнську позицію, що неприпустимо в окупованому місті.
– Того дня, коли затримали Костю, забрали ще декількох людей. Це був саме період перед контрнаступом. І тоді в Мелітополі була масова істерія, бо їм треба було максимально багато людей вичислити. Тих, що "зрадники", – каже дівчина.
Під час окупації Костянтин не працював, але їздив до майстерні, аби чимось зайняти руки та голову. Він не мав на меті заробляти там гроші – вони жили з мамою на збереження, не отримували ані пенсії, ані зарплатні від росії.
– Також Костя активно займався нашою дачею, він мені навіть надсилав фото, де звичайний такий листочок в лінію і там намальована схема, які дерева він посадив. Ми дуже хотіли мати сад. І він робив все задля реалізації цього плану, це стало його віддушиною. Він не працював, а просто хоч якось намагався втекти, мабуть, від реальності, – пояснює дружина.
Звинувачення у тероризмі
Минав час і Люсьєна почала писати звернення до російської сторони, зокрема до Міністерства оборони, до Генеральної прокуратури. Від другої інстанції вона отримала офіційну відповідь з приводу того, що її чоловіка внесли в списки терористів та екстремістів на початку червня.
– Також писала до так званого ДНР, ЛНР, в Крим. Саме в Криму мені відповіли й сказали, що мій запит перенаправлять до відповідних структур. Згодом мені прийшла відповідь від Мелітопольської прокуратури, де йшлося, що 30 травня проти Кості відкрито кримінальне провадження за статтею 205, частина два та статтею 30, частина третя – це тероризм і підготовка до злочину. Там мовилось про те, що він знаходиться зараз в СІЗО в Чонгарі, Херсонської області, – продовжує дівчина.
Тоді мама Кості поїхала на Чонгар з передачкою. З серпня 2023 по січень 2024 він перебував в Чонгарі. Раз на три місяці його привозили в Мелітополь на суд. Однак кожного разу на цьому суді продовжували запобіжний захід утримання в СІЗО. Тобто, фактично, справу не розглядали, бо нібито ще збирали докази.
– Ще, з того моменту, як Костю перевезли на Чонгар, він почав писати листи. Ми, на жаль, не одразу їх отримували, тому що відбулось непорозуміння з поштаркою, яка залишала листи в загальній скриньці будинку, якою ніхто не користується. Коли мама з’ясувала це, то знайшла в цій скриньці одразу три листи від Кості…, – розповідає Люсьєна.
Несвобода слова
Коли рідні читали ці листи, розуміли, що вони точно були написані рукою Кості, але так само знали, що вони проходять цензуру. Було важко зрозуміти, де його думки, а де йому сказали щось написати.
– Наприклад, стосовно того як їх годують. Було, що він нахвалював прям цю їжу. Чесно, не розуміємо. Але в деяких речах я відчуваю свого Костю. Особливо, коли він пише, що щасливець, тому все буде добре. Щоразу дякує за передачки, особливо за какао, бо каже, що для них з хлопцями це якийсь особливий ритуал. Він не називає імена тих, хто перебуває в утриманні разом з ним, але каже, що компанія зібралась дуже інтелігентна, – продовжує розповідь Люсьєна.
На щастя, родина має можливість відповідати на ці листи. Це відбувається так: частину листа пише дружина, відправляє мамі текстом, вона переписує, пише свою частину і потім надсилає. Лист доходить приблизно за місяць, однак мама Кості підлаштувалась під наші реалії й відправляла його в Чонгарі, коли привозила посилку. Тобто, буквально 5-6 днів листи проходили цензуру і Костя їх отримував.
"Колбасу уплетал за обе щеки"
Одного разу Костя написав, що давав інтерв’ю Донецькому військкору і був впевнений, що його слова перекрутять й подадуть у власних інтересах. На момент отримання листа родина ще не бачила ніякого інтерв’ю, але наприкінці жовтня на Ютубі вийшла пропагандистська передача Кисельова на каналі "Росія 1".
– Там був великий відеоролик саме про Мелітополь, мелітопольців й, власне, про Костю. Голос за кадром називає його "зомбі", "терорист", "нездоровый человек". Все тому, що Костя навіть зараз, в ув’язненні, продовжує стверджувати що росія – це країна терорист, а Україна – незалежна. Я бачу, що він вірить в те, що говорить і ця віра в Україну його тримає. З іншого боку, я дивлюсь на нього і бачу цей погляд немов загнаного звіра…, – каже Люсьєна.
Додає, що ця передача допомогла визнати статус Кості як полоненого в Україні. Це були перші реальні докази, що він знаходиться у росіян.
– Згадаю ще момент. Знаєте, ми з Костею вегетаріанці багато років і я дуже хвилювалась, як він буде там в ув’язненні. Адже треба їсти все, що дають. Якось він написав "увы, когда меня взяли, я начал есть мясо, поэтому колбасу уплетал за обе щеки". Ми тоді читаємо ці слова і думаємо "Слава Богу", бо, звичайно, зараз треба їсти все, тому що це питання життя, – розповідає дівчина.
Зниклий адвокат
За словами Люсьєни, родина взагалі не має ніякого доступу до матеріалів справи Константина, крім вищеназваної відповіді від російської прокуратури. Якщо вірити тому, що пише Костя в листах, йдуть слідчі дії. Тобто, вже не лише підозра, а вони дійсно збирають докази, щоб передавати справу до суду.
– Коли ми отримуємо звістку, що на тижні буде суд, то це завжди квест дізнатися його результати. У Кості є адвокат за призначенням, якому платить росія. В якийсь момент в мене був з ним непоганий контакт, тобто він навіть відповідав, що, наприклад, Кості продовжили запобіжний захід утримання на 3 місяці. Також він допоміг мамі влаштувати побачення з Костею в січні, перед судовим засіданням, це було буквально 3 хвилинки. Знаєте, Костя поводив себе більш спокійно та виважено ніж мама. Як я для себе цей інтерпретую, Костя розуміє, на що вони здатні, тому намагався максимально триматися, аби відсторонити її від цього, – пояснює дружина полоненого.
Але після того, як відбулось засідання, адвокат просто зник і зараз просто не відповідає. Причина невідома, однак Люсьєна припускає, що він отримав директиву звище, аби більше не контактувати з рідними та не надавати жодної інформації.
Або тебе вбивають, або…
Люсьєна перебуває зараз в Берліні, тому не має можливості їздити на особисті зустрічі з українськими структурами, що відповідають за полонених. Однак, що стосується телефонних дзвінків і комунікацій через електронну пошту чи особистий кабінет, дівчина оперативно подає будь-яку нову інформацію, яку самостійно дізнається, а в Координаційному штабі її підхоплюють та обробляють. Вона має від них зворотній зв’язок, але наскільки це допоможе не знає.
– В січні цього року мені вдалось поговорити з хлопцем, який знаходився в Чонгарі разом з Костею, але його відпустили. Я в нього запитую: "Що треба зробити, щоб цивільну людину звідти відпустили?". Він відповідає: "У вашій ситуації це неможливо", тому що Костя зізнався в тому, що він нібито хотів когось підірвати. І, знаєте, Слава Богу, що зізнався, бо як розповідає цей же хлопець, там в тебе є два шляхи: або тебе вбивають, або ти робиш все, що вони хочуть. І вони хотіли вибити з нього зізнання, тож Костя обрав цей другий варіант, аби зберегти право жити. Звільнений хлопець проходив по іншій статті, а саме за крадіжку, однак ним займались не ФСБ. Наша проблема саме в тому, що справу Кості веде ФСБ, – пояснює Люсьєна.
"Час братись за цю справу і щось робити"
Дівчина пригадує, що перші місяці після затримання чоловіка вона взагалі була в емоційній ізоляції. Потім почала розуміти, що з цивільними полоненими ситуація просто катастрофічна. Пізніше почала спілкуватися з сім’ями інших цивільних полонених, яких затримували саме на початку повномасштабної війни. Це громадська організація "Цивільні в полоні". Каже, півтора року навіть кабінет міністрів не міг ухвалити правки 257-ї постанови, де при Координаційному штабі буде окремий відділ або якась окрема людина, яка займатиметься цивільними полоненими.
– Згідно з законами війни й нормами Женевської конвенції цивільних заборонено брати в полон, тож зараз немає механізму їх повернення. Однак якщо це вже трапилось, то мені здається, що час братись за цю справу і щось робити. Тобто нарешті прийняти цю постанову в кабінеті міністрів, що допоможе рідним цивільних полонених трішки легше долати всі ці бюрократичні моменти. Наприклад, я особисто отримувала витяг з єдиного реєстру зниклих людей з особливих обставин. Я почала його майже на початку, а отримала лише в грудні. Безліч разів довелось подавати цю заяву і мені постійно казали, що інформація відсутня…, – розповідає дружина полоненого.
Зараз Люсьєна тісно співпрацює з однією німецькою організацією, яка займається саме порушенням прав людини. Вона вважає, що залучення третьої країни є дуже доцільною і справедливою ідеєю. На думку дівчини, це може спрацювати так само як механізм повернення українських дітей.