Молоді люди, зокрема дівчина з Мелітополя, взяли участь у студентському проекті і розповіли про своє бачення актуальни питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Цей проект на дисципліну «Вікові особливості клієнтських груп соціальної роботи», його організаторами виступили студенти факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
• Прокидянчик Таїсія,
• Буряк Катерина,
• Жуковська Марія,
• Недураєва Софія,
• Мирончук Тетяна,
• Марчинська Ольга.
У проекті взяли участь п’ятеро молодих людей, внутрішньо переміщених осіб, які відповіли на 13 найбільш актуальних для людей із цим статусом питань. Серед них і дівчина з Мелітополя Зоя. Вона розповіла, що найчастіше, коли чують, що вона ВПО, її запитують як там?
- У мене батьки в Мелітополі, ненавиджу, коли в мене питають, як вони? У них все добре? Ні, не добре. А найбільша брехня, що я чула – це якщо в тебе є статус ВПО, це не значить, що ти бідний, в тебе просто дім відібрали.
Зоя каже, що ніколи не соромилася того, що вона з Мелітополя. А найприємніше для неї, коли люди знають, де знаходиться її рідне місто, і коли кажуть, що це місто – класне. Доводилося їй стикатися і з дурними стереотипами щодо переселенців і відверто негативним ставленням.
- Доводилось чути фразу, що всі, хто там залишився – колаборанти.
Інші учасники проекту також поділилися своїм ставленням і баченням до проблеми.
- Зазвичай я кажу, що з Маріуполя, бо ми дуже близько територіально. І коли ти кажеш, що ти з Маріуполя і бачиш цей погляд, ніби ти не людина, ти ходячий труп. - каже Ксенія з Мангуша Маріупольского району. - Я пішла в нову школу, це було на Львівщині. Одного дня я заходжу в чат класу, а там написано: коли цих переселенців виженуть з нашої школи? І ми всі просто вже без дому, без нічого, одна валіза, документи. Ти приїздиш, заселяєшся в жахливі умови з купою людей, і тобі потім ще кажуть – коли вас вже виселять?
Микита з Миколаївки, що на Донеччині, втратив дядька через окупантів. Він зник безвісти, коли повертався на початку окупації в Донецьк за дітьми і дружиною.
- Мені особисто цього не говорили, але в медіа-просторі, інтернеті, постійно зіштовхуюсь з подібними коментарями, що всі, хто на тимчасово окупованих територіях – колаборанти. Або ви всі там – сепаратисти, ви всі голосували на «референдумах», - розповідає хлопець.
Олександр з Херсона додає:
- Чув таке, що, виявляється, саме ВПО є причиною війни.
- Це люди неосвічені, часто чую такі стереотипи, невиховані, і це колаборанти, - каже Христина з Луганська про ставлення деяких осіб до ВПО. - Ми жили вже в окупованому Луганську. Це тривало десь чотири роки. Одного разу я поверталася, мені було 11 років, я зайшла в квартиру, і тут приходять якісь з триколорами, у військовій формі, і вони починають свої права показувати. Мабуть, неможна розповідати про своє бажання щороку на день народження, але це сильна, незалежна, суверенна держава Україна, від Луганська до Львова, від Шостки до Ялти. Незалежність не дається просто так і треба цінувати, що ми маємо. Особливо наш дім.
Цікаво, а з якими труднощами на психологічному рівні стикались інші переселенці, наші читачі, пишіть нам у коментарях.
Читайте також одну із історій проекту #ВиЖИТИ про багатодітну сім’ю переселенців із Мелітополя, які без сліз не можуть слухати популярну пісню гурту "Один в каное" "У мене немає дому". Війна позбавила їх дому, роботи і навіть рідних, які опинилися по "той бік барикад".
